пятница, 25 июля 2014 г.

Скелеты в шкафу премьера Владимира Гройсмана

Скелеты в шкафу вице-премьера Владимира Гройсмана

 Скелеты в шкафу вице-премьера Владимира Гройсмана
Бывший винницкий мэр Владимир Гройсман теперь стал вице-премьером Украины по вопросам ЖКХ. Для многих украинцев Гройсман — темная лошадка. Пиар мэра работает так, что говорят, будто все винничане чуть ли не единогласно поддерживают бывшего мэра. Биография мэра Гройсмана. Родился 20 января 1978 года в Виннице в семье служащих. Отец - Гройсман Борис Исаакович (родился 22.08.1946), директор фирмы «Юность», депутат Винницкого городского совета 24 созыва.  Образование высшее. В 1994 году окончил Винницкую среднюю школу № 35. В 2000 году поступил, а в 2003 году закончил Межрегиональную академию управления персоналом по специальности «юриспруденция ».





Трудовую деятельность начал с 1992 года, в возрасте 14 лет, слесарем на МП «Школьник». В августе 1994 года назначен коммерческим директором частного малого предприятия «ОКО». С ноября 1994 года работал в должности коммерческого директора частного предприятия «Юность» (от имени рынка на проспекте Юности в Виннице).

В 2002 году избран депутатом Винницкого городского совета по избирательному округу № 29. Работал заместителем председателя постоянной депутатской комиссии городского совета по вопросам прав человека, законности, депутатской деятельности и этики.

Итак, давайте разберемся: в 1994 году окончил Винницкую среднюю школу № 35. В августе 1994 года, в 16 лет, назначен коммерческим директором частного малого предприятия «ОКО ». С ноября 1994 года работал в должности коммерческого директора частного предприятия «Юность». Шикарный парень! Вопрос на логику:
могут ли несовершеннолетние занимать руководящие должности в любых предприятиях? Чего стоит подпись несовершеннолетнего лица в контрактах, распоряжениях, приказах по предприятию? Или я чего-то проспал ?
Второй пункт — образование. В каком вузе Украины за три года дают диплом юриста? Кстати, этот пункт, о времени обучения в выше Гройсмана удален с официального сайта винницкого горсовета.

Биография отца Гройсмана



Официальная автобиография отца Владимира Гройсмана:
Я, Гройсман Борис Исаакович, родился 22 августа 1946 года в Виннице, гражданин Украины, проживаю на Украине со дня рождения, является винничанином в пятом поколении.
В 1953г. пошел в первый класс Винницкой школы № 9, получил среднее образование. Трудовую деятельность начал с сентября 1962г. токарем на Винницком агрегатном заводе.
С 1965г. по 1968г. служил в рядах Советской Армии.
С 1968г. по 1987г. работал на Винницком радиоламповом заводе на должности мастера. В 1972г. закончил ВТЕП по специальности «Технолог стекла производства». З1987р. работал мастером на радиозаводе. С 1988г. по переводу был направлен на завод газовых анализаторов мастером.
С 1990г. возглавил кооператив «Школьник». С 1994г. организовал частное предприятие «Юность», где работаю по настоящее время генеральным директором.
В период 2002-2006г.г. был депутатом Винницкого городского совета по 30 избирательному округу.
Беспартийный. Женат.
Жена - Гройсман Елена Васильевна, 1974г.р., Частный предприниматель. Воспитываю дочь Гройсман Илону Борисовну, 1998г.р.
До недавнего времени в паспортном столе Винницы значились две Алены Гройсман. Одна из них, Алена Ивановна Гройсман есть супругой Владимира Гройсмана, а Алена Васильевна – бывшая жена Бориса Исаковича Гройсмана, отца бывшего мэра. Так вот, именно последняя изменила фамилию после «развода». И после развода Борис Гройсман запретил ей носить фамилию Гройсман. Сейчас Борис Грйосман живет преимущественно в Израиле с любовницей, его бывшим бухгалтером.
Можете посомтреть на фото сестры мэра Гройсмана. Девочка катается по миру, мало заботясь об учебе.






Биография деда Гройсмана

Читал в архиве историю о деде Гройсмана. Когда большевики захватили Винницу, они разыскивали в городе элиту и грабили ее. Так Козицкий и его товарищи Тарногородский, Примаков и Бевз соревновались между собой за первенство. Соревновались в том, кто из них больше найдет, ограбит, изнасилует и расстреляет винницкой элиты.
Среди элиты были учителя, врачи, архитекторы... В частности Козицкий с Примаковым выстраивали в ряд этих людей и стреляли им только в левый глаз, кто не попадет - проигрывает. За две недели господства элиту найти в городе стало невозможно, если кто-то и был - то скрывались. И тогда Тарнагородский нашел местного фотографа, который в обмен на свободное проживание без постоянных сборов в виде налогов, двух квартир и личного бизнеса согласился отдать чекистам фотографии горожан. На обороте фотографий была информация о месте проживания и количество членов в семье. Понятно, что в то время сфотографироваться могла себе позволить лишь так называемая элита.
Так вот имя этого фотографа - Боня Гроссман! В результате Гросман зажил припеваючи, имея собственный бизнес, где обслуживал большевиков. Получил и несколько квартир. Кроме того, чекистам было запрещено его трогать. А между тем, с помощью тех фотографий было расстреляно половину города. Поэтому скажем спасибо деду Владимира Борисовича, благодаря которому истребили цвет нашего города, а наш мэр еще с детства был в изобилии.

Дети Владимира Гройсмана



Владимир Гройсман любит часы швейцарского производства, особенно фирмы "Пармиджани".
Похожие марки стоят от 6 до 15 тыс. евро. Но с наворотами, как у Гройсмана — в десятки раз больше.
Владимиру Гройсману нравится отдыхать на лыжных курортах Польши, Словакии, Австрии. Летом ездит в Турцию. Именно в Европе находился Гройсман во время Евромайдана, когда разгоняли студентов в Киеве.
Старшая дочь мэра Юлия Гройсман учится в Лондонском университете на юридическом факультете. Планирует параллельно поступать на заочную учебу по специальности юриспруденции в Украине.
Младшая дочь Кристина Гройсман училась в винницком лицее №7.  Неудивительно, что данная школа считается лучшей в городе по материальной базе.
Она же выложила фотографии семейного гнезда Грйосманов. Видно, что около собственного двухэтажного дома мэр держит собак породы чау-чау. Во дворе у него озеро с мостом.
В школу Кристина носит дорогой айфон последнего поколения. Имеет большой гардероб, потому что ежедневно приходит в новой кофточке. Утром ее в школу привозят на черном джипе. Класс, в котором учится Гройсман, образцово-показательный.
На семейных фото лица матери Кристины затонировано, есть несколько фотографий со старшей сестрой Юлей, сделанные в Лондоне.
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32324-skeletyi-v-shkafu-vitse-premera-vladimira-groysmana


Мечты Владимира Гройсмана

Вовині мрії.  або У ліжку з ворогом.  Якось взимку на очі трапилося коротеньке, але надзвичайн оємке і цікаве інтерв’ю нашого «народного мера» Гройсмана. В ньому він пообіцяв нам збудувати у Вінниці Європу за 5 років. Умова – реформа самоврядування. Ну, ту дрібничку, що «мерствувати» нашому Вові залишилося значно менше, ніж 5 років, поки опустимо. (Очевидно, черговий термін мерства Гройсман уже відчуває у своїй кишені). Значно цікавішим моментом є така бажана для міського голови реформа самоврядування, про яку він сказав далі. Тут нашого Остапа так занесло, що він несподівано проговорився і відкрив сокровенне!

 Моєму подиву не було меж, адже Володимир Борисович – людина вкрай обережна! Як правило, він ретельно фільтрує інформацію і дуже правильно розставляє акценти. Бо якби виборці дізналися істинні мотиви усіх починань пана Гройсмана, то його підтримка дорівнювала б хіба що похибці в 1-2 відсотки.
Саме тому необачно сказана мером щира правда й викликала мій величезний подив. Вдумайтесь у ці слова й ви:
«Уявіть собі, щоб ми мали можливість, в межах Конституції України, приймати законодавчі акти на території області та міста у всіх сферах життя… (!!! – авт.) Я хотів би запевнити, що при таких умовах ми б дуже швидко досягли мети, яку ставимо перед собою – європейської трансформації. Думаю, за років п’ять ми б однозначно це зробили і Вінниця нічим би не відрізнялася від гарних європейських міст. Це ні в якому випадку не намагання федералізувати країну. Просто я хочу зробити таку систему, яку можна було б «тиражувати» по всій Україні, і люди, незалежно від того, в якому місті живуть, мали б однакові інструменти, які б дозволили їм самим побудувати якісні умови життя і середовища для цього життя. Я готовий витратити п’ять років часу, щоб це зробити».
Ось воно! «…можливість, в межах Конституції України, приймати законодавчі акти на території області та міста у всіх сферах життя»! Це ж Ельдорадо, шановні! На сто відсотків переконаний: якби наш міський голова отримав у свої руки законну, нічим не обмежену можливість «приймати законодавчі акти», то він би дуже швидко «досяг мети».
Та ні, якої там «європейської трасформації»! Своєї справжньої мети: тобто відкрито, не ховаючись, не завуальовуючи свої дії, остаточно перекроїти міські порядки, переоформити й «прихватизувати» комунальні підприємства, монополізувати вже повністю цілі галузі та служби, отримавши в свої руки цілковитий контроль над абсолютно всім прибутковим середовищем міста. Власне, мер і сьогодні все це робить, але тихо, обережно і в значно меншому, ніж диктують його апетити, об’ємі. Та іноді таємне проривається, як старий фурункул, на поверхню і стає явним. «Народішко» (як ось у випадку з «переселенням шкіл») бунтує, обурюється «незаконністю» дій мерії, вказує на якісь там статті Конституції та порушення прав дітей. А тут – рраз! – і «можливість приймати законодавчі акти на території міста у всіх сферах життя»! Захотів мер, скажімо, звільнити симпатичний будівельний майданчик в центрі міста й виселити дітей зі школи, зібрав сесію і прийняв свою «Конституцію», яка «випадково» не містить статті про «територіальність навчання» і «право вибору батьками навчального закладу»! І ніяка прокуратура – ні обласна, ні Генеральна – не притягне міського очільника за порушення.
Ні, це справді мрія! Опустимо всіляку словесну «полову» у вигляді «бажання зробити з Вінниці гарне європейське місто». Ми ж не діти і вже й сьогодні бачимо ці «європейські прояви» у вигляді транспортної, медичної, шкільної та інших «реформ». Клумби «черепахи» та вазони та стовпах, фонтанчики та безглузді, зате вкрай дорогі реконструкції площ (як перед ЦУМом) лише прикривають істинну «красу» міста у вигляді гнилих та застарілих комунікацій, мереж, знищених скверів та вкритих «одноразовим водорозчинним» асфальтом доріг. Підфарбовування щік покійному, як влучно зауважив один вінницький митець, це не реформи – це підготовка до пишного поховання.
Ті уважні вінничани, які вже навчилися «зріти в корінь» і читати наміри мера між рядочків, бачать справжні дії, їхні результати та істинні цілі пана Гройсмана. Вони «дещо» різняться (а якщо бути точним – ніколи не співпадають) із його обіцянками…  Судіть самі.
Транспортна «реформа», декларованою ціллю якої було збереження транспортного парку міста, насправді витягла з кишені кожного вінничанина мінімум 500 гривень, не кажучи про незручні маршрути й удвічі довший час, витрачений містянами, аби добратися із пункту А до пункту Б. Тим часом прихованої цілі реформи мер досяг у повній мірі – здійснив переділ у зазначеній сфері.
Медична реформа, яка проводилася нібито заради наближення послуг охорони здоров’я до вінничан, насправді лише ускладнила отримання отих послуг. Насидівшись у черзі до сімейного лікаря разом із плачучими немовлятами, буркотливими пенсіонерами та хворими на туберкульоз, треба мати ще й сили, аби дістатися до призначеного профільного лікаря. Можливо, в інший кінець міста, де треба буде вистояти ще одну чергу. Відтак простіше піти в приватну клініку, де все на місці, заплатити і отримати допомогу. Хто виграв? Правильно, мер, без платного дозволу якого у нашому місті геть кіоск не отримає дозвільні ліцензії.
Ну, ні для кого не секрет, що асфальт у нашому місті виробляють винятково заводи мера. Причому, він такої якості і так «технологічно» вкладається, що цілком заслужено названий «одноразовим». Чим скоріше з’являються вибоїни – тим краще. У світлі цієї обставини надзвичайно зручно не ремонтувати гнилі теплоцентралі та каналізаційну мережу міста взагалі. Краще дочекатися, коли прорве. І, зірвавши «старий», місяць тому постелений асфальт,настелити новенький! Тому колосальні кошти сьогодні мерія спрямовує не на прокладення нових комунікаційних мереж, а на… клумби «черепахи», «сади Семіраміди» на електроопорах, фонтанчики, нову плитку, ліхтарики й всілякі голлівудські спецефекти на кшталт підсвітки мосту. Кошти йдуть ті ж самі, але, по-перше, легшее завищуються (плюс жирні «відкати»), простіше «відмиваються» і спрямовуються в потрібну кишеню. А ще – люди на власні очі бачать «покращення» і радіють їм, як діти!..
Здається, всім вже давно зрозуміло, що наш мер сприяє появі у місті винятково розважальних торгових центрів та ресторацій. Якщо промисловість, яка дає робочі місця, то це «зелене світло» хіба що для бізнесу Порошенка та наближеного кола осіб, де є «доля» Гройсмана (наприклад, «Ковбаскофф»). Вінницю останніми роками перетворюють на такий собі Лас-Вегас – столицю розваг, шопінгу та відпочинку. А це – потужний обіг грошової маси від приватної торгівлі!
«Озеленення» нашого міста теж відбувається дивно: всі гарні дерева знищуються, на заміну їм «Зеленбуд» Гройсмана пропонує нам якісь убогі вазончики й газончики. Навіщо? По-перше, аби народ не збунтувався, що мер тільки винищує зелень (щось же і взамін дає!), по-друге – звільняються площі під зведення нових об’єктів (а це джерело щедрих відкатів), по-третє, «Зеленбуд» – велика дійна корова (згадаймо київські каштани «Бріотті»). Для цієї масштабної афери мерія  навіть «єдині правила» недавно затвердила! В них, наприклад, є точна відстань лунки саджанця до проїзної частини – 2,5 метра. Ближче чи далі (а у нас сьогодні всі дерева, що залишилися «невідреформованими» гройсмановими «єдиними правилами», ростуть або ближче, або далі від встановленої мерією відстані) підлягають спилюванню, як «неправильні» насадження. На їх місце скоро посадять «правильні». (До речі, «Бріотті» в тому переліку теж є).
Про «прозорі офіси», які старання ми піарщиків мера давно стали фішкою міста (як індійський Тадж-Махал чи піраміда Хеопса), то про цей лохотрон ми вже не раз розповідали. Тут наш мер вбив одразу двох жирних зайців: є куди повести, аби вчергове «блиснути» європейськістю, гостей («прозорі офіси» вже бачили Ющенко, Тимошенко, Азаров, Арбузов, Янукович, Королевська і т.д.) – це, так би мовити, видима частина айсберга. А підводна – на цю «прозорість» йдуть мільйони державних грошей, наших з вами податків, якими ми невтомно «живимо» бюджет чи то міста, чи то мера…
Ну і, звісно ж, продаж землі! Є офіційний – через тендери, а є (підводна частина айсберга, що в кільканадцять разів перевищує надводну) неофіційний. Поінформовані джерела стверджують, що Вінниця майже вся вже розділена на кілька «родин», чиї прізвища всім відомі. Сьогодні починається найскладніший етап, коли відбирати землю вже треба з боями та скандалами (як от Лісопарк, який покищо вдалося відстояти вінничанам). Зараз триває активнее рейдерське захоплення ділянок (а це людські городи) по Барському шосе. Щодо 785 га Вінницької об’їзної, яка сьогодні незаконно використовується під усе нові й нові (як їх народ називає) шалмани та юшкарні, то ця земля давно неофіційно продана й розділена. Тут теж багато відомих прізвищ: від екс-губернаторів Домбровського, Джиги до (особливо жадібного до землі!) нинішнього Мовчана. Ну і, звісно, про себе наш мер також не забувся.
Детальніше про земельні, будівельні, озеленювальні й інші махінації нашого доблесного мера ми обов’язково розповімо в наступних публікаціях Подолія-beast.
А для того, аби завершити, повернемося до того, з чого й почали: до прихованої мрії нашого мера – реформи самоврядування та «можливості приймати законодавчі акти на території міста у всіх сферах життя». Думаєте – міф? А дарма! Така реформа вже є і доситье фективно працює в Польщі. Поява її у нас – питання часу. Ось лише є одне невеличке «але». В Польщі немає нашого мера Гройсмана та його підручних депутатів, які сьогодні хоч і належать до різних політичних сил, але насправді є однією міцноспаяною фракцією «Совість» (оцініть сарказм пана Гройсмана та цинізм його піарників у цій назві!). І якщо реформа самоврядування в Україні таки відбудеться, а ми знову довірливо проголосуємо за нашого «народного мера», вручивши йому місто на черговий термін, то побачимо такі «європейські трансформації», від яких нам все небо в алмазах здаватиметься!
ПІСЛЯМОВА: Днями на своєму телеканалі «Віта» Володимир Борисович поділився своєю новою ідеєю фікс – перетворенням Вінниці на Нью-Йорк. Ні, я нічого не плутаю – не Нью-Васюки, а саме Нью-Йорк, США. Очевидно, Штати справили занадто грандіозне враження на нашого євро-мера. Очевидно, тепер маємо чекати на чергові «реформи» й «новації». Наприклад, після візиту в Ізраїль пана Гройсмана у Вінниці почали з’являтися ізраїльські підвісні клумби. Що Володимирові Борисовичу навіяла Америка загалом та Ньою-Йорк зокрема? З нетерпінням чекаємо! Ось лише бурхлива «реформаторська» діяльність та висока активність мера можуть осиротити нас. А раптом екс-губернатор Джига здійснить свою обіцянку і забере Гройсмана до Києва, прем’єр-міністром?..
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32299-mechtyi-vladimira-groysmana

Вінницькі комунальники: наперсточники на службі мера, ч.1 або апетити Володимира Гройсмана

Наш євро-мер Володимир Гройсман  – дуже талановита людина. Нехай не різнобічно, але один талант у нього справді є: робити гроші з повітря. Тут Вові рівних нема! Якщо, скажімо, торгівля муніципальною землею, транспортна та медична «реформи», відмивання грошей на всіляких тендерах, «відкати» із забудовників та інвесторів, «озеленення» міста шляхом винищення «старих» насаджень за допомогою солі, «витискання» бабла з місцевих бізнесменів – це раніше апробовані методи «зняття вершків», тоЖЕКівські афери – це, можна сказати, Вовине ноу-хау. Хоча є нахаби, які намагаються оспорити Гройсманову першість у цій царині, але ж ми, вінничани, свою «пальму» заздрісникам не віддамо! Адже ми на власній шкурі вже дізналися, що «Вінниця – найкраще місто для життя в Україні»…



Зокрема, по вартості комунальних послуг. З кранів у наших помешканнях давно тече не простопогано відфільтрована вода з Бугу, а «Сапераві»! Лампочки в під’їздах регулярно вкручує сам євро-мер, а його заступники метуть прибудинкові території, вивозячи сміття власними авто. У всякому випадку, саме так мали б коштувати послуги ЖЕКів, якби їхні функції перебрала на себе мерія. Бо інакше не зрозуміло, чому ж так дорого?!
Все просто. Звісно ж, євро-мер не буде власноруч замітати наші двори – не царська це справа. Він просто створив приватну структуру, яка начебто виконує функції ЖЕКів. Але… за подвійним тарифом, який зростає настільки ж стрімко, як бамбук у басейні Амазонки (хто не знає – на 22 метри за місяць). Називається приватне комунальне підприємство ТОВ «ЖЕО». Хоча ліпше було б назвати ТОВ «Бамбук».
Може, приватне «ЖЕО» з’явилося, бо воно значно ефективніше, ніж звичні ЖЕКи? «Та ні! – стверджує більшість вінничан. – Якість послуг ТОВ «ЖЕО» ще гірша, ніж у старих і небездоганних ЖЕКів. Та ще й ціни на комунальні тарифи ростуть і ростуть, причому невідомо чого!».
Навіщо потрібен новий оператор на ринку комунальних послуг – таємниця за сімома печатками. Коли народ намагається випитати про це у службовців мерії чи самого градоначальника, то отримує відповідь, схожу на інструкцію колайдера: зрозуміє тільки дуже продвинутий фізик-ядерник, і то не кожний. А ще мерія запевняє обурених вінничан, що… тарифи не зростали, а якість послуг, стан комунальних мереж, прибудинкових територій і самих будинків лише покращилися! Словом, не вірте очам своїм, а вірте Вовиним словам.
Щоправда, знаходяться вперті нігілісти і штрейкбрехери, які не ймуть віри градоначальнику та його «боярам». Такі, як вінничанка Тетяна Нікітюк. Жінкавже чотири місяці не платить за утримання будинку та прибудинкової території. Так чинити почала відтоді, коли вартість цих послуг зросла приблизно удвічі, а в документах про утримання будинку жеківці припинили вказувати обсяг наданих послуг та структуру тарифів. Пані Тетяна навіть виграла суд, який підтвердив, що вона не повинна сплачувати за комунальні послуги, обсяг та собівартість яких невизначені.Однак десятки тисяч вінничан продовжують платити!Тим часом зміни в оплаті за обслуговування більш ніж 700 будинків у центрі Вінниці відбулися саме через те, що міська влада у січні віддала їх у підпорядкування приватного оператора комунальних послуг – ТОВ «ЖЕО».
  «-Суми на кожен будинок були жахливими, – розповіла радіо «Свобода» Тетяна Нікітюк. - Ми стали з’ясовувати. Виявилося, що їх визначає ТОВ «ЖЕО» – і приватна фірма, і виконавець міського управління житлово-комунальних послуг. Це підприємство саме не виконує ніяких робіт, а підписує угоди з ЖЕКами. Воно саме визначає договірні ціни, нас не спитавши. Працюють в рамках граничних тарифів на обслуговування будинків, але просто підганяють до них плату за послуги, не показуючи собівартості. Один із прикладів: за рік з нашого будинку двічі стягували плату за прочищення вентиляційних каналів: тисячу, а потім шістсот гривень. Вони найняли приватну фірму для виконання цих робіт. Хоча мешканці мають договір про прочищення вентиляції з «Вінницягазом», і за постановою Кабміну ці роботи є безкоштовними».
За підрахунками Тетяни Нікітюк, власник квартири середнього розміру в межах роботи ТОВ «ЖЕО» став платити за обслуговування будинків та дворів удвічі більше – тобто переплачувати приблизно 50 гривень на місяць. Відтак Тетяна стала одною з ініціаторів перевірки того, як формуються комунальні тарифи у місті.
Мерія відреагувала й справді створила робочу групу для перевірки тарифоутворення. Але відповіді, хто і навіщо у Вінниці дозволив працювати приватному підприємству-посереднику, люди так і не отримали.
Кому вигідне приватне управління будинками та нові тарифи, пояснила тому ж Радіо Свобода учасниця робочої групи, вінничанка Валентина:
  «Вони (члени робочої групи – чиновники мерії)нам цього не пояснювали, і ми ніяк не можемо дізнатися. Порушені наші права як громадян та власників житла. Нам міська влада передовсім мала пояснити, на яких умовах ми отримуємо ці послуги, адже ці умови змінилися, і що ми від цього виграємо. Наприклад, кіловат електроенергії, за який раніше мешканці семисот вінницьких будинків платили 35 копійок – тепер обходиться більш ніж у 50, і це пояснюють накладними витратами! Так само зросли вартість користування ліфтом та прибирання дворів.ТОВ «ЖЕО» почало збирати з людей плату за комунальні послуги за рішенням виконкому Вінницької міської ради від 10 січня цього року. Проте в самій міській раді не знають подробиць роботи приватного комунального підприємства! Зокрема, голова комісії міськради з житлово-комунального господарства та власності Самвел Єгоян каже, щоне чув про те, що понад 700 будинків міста обслуговує нове підприємство, робота якого викликає питання в мешканців. Утім, він впевнений у тому, що комунальні тарифи є нижчими за собівартість послуг, і що їх треба підвищувати!».
Чого дивуватися Самвелу Сергійовичу Єгояну? Він депутат міської ради, підприємець, власник першого нічного клубу Вінниці «Європа». Хіба він, підприємець, може плюнути проти вітру?! Звісно, ні. Депутат Єгоян собі не ворог. Тому він чути не чув ні про яке «ЖЕО» і переконаний, що тарифи для вінничан замалі.
Ну, шановні вінничани, ми самі таких депутатів навибирали. Тепер пожинаємо.
Що стосується керівників ЖЕКів, то це народ загартований, сім разів битий. Вони чітко розуміють поставлене євро-мером завдання і здатні на шляху до цього завдання змести будь-кого! Взяти ось хоча б сумновідомого начальника ЖЕКу №14 В’ячеслава Гребіня. Він сьогодні– директор та один зі співзасновників ТОВ «ЖЕО». Тобто людина справно виконувала покладені на неї завдання і пішла на підвищення. Пан Гребінь ледь не клянеться, щопочав опікуватися сімомастами шістдесятьма будинками міста в законний спосіб, за рішенням міськвиконкому, що тарифи не зросли, і що при цьому підприємство змогло підвищити якість послуг.
А ви чекали від нього правди?
Як же наші «жеківці» (під егідою «жеовців») працюють? Як бджілки! Якщо не полінуватися і звірити стан виконаних робіт із фактичним, то можна легко переконатися: щомісяця на кожному будинку робляться приписки, в середньому, по 1000 грн.. В середньому ЖЕК обслуговує сотню будинків. Отже, щомісячно керівник ЖЕКу, як бджілка мед, несе до «центрального вулика» 100 000 «тіньових» гривень. Скільки у місті будинків, які обслуговуються ЖЕКами? 700? 800? То вулик ущерть повний меду!
Але й цього виявилося замало нашому євро-Вові. Апетит у нього росте посекундно! Саме тому над ЖЕКами з’явилося «новаторське» Гройсманове «ЖЕО». Тепер справи йдуть іще ліпше: «мед» можна не те що ложкою – лопатою їсти!
Та ось біда: прибутки комунальників (читай – градоначальника) ростуть, але ж проблем у місті не меншає! Народ гнівається і дуже лається. 60% житлового фонду міста у вкрай кепському стані. Комунікації гнилі. Під’їзди та двори «європейського міста» зовсім не «європейські». З кожним опалювальним сезоном аварій та поломок усе більше. Що робити?! А відмовитися від роботи комунальників.Нехай розгнівані мешканці створюють свої ОСББ! От і будуть самі собі господарі: збиратимуть гроші на ремонти, контролюватимуть витрати, обиратимуть підрядників… Ось лише одну «дрібничку» забувають нагадати мешканцям у мерії: перед тим, як із радістю віддати владу ОСББ, комунальники зобов’язані зробити капітальний ремонт будинку! Але вони цього робити не поспішають. І їх теж можна зрозуміти. Це ж які гроші треба, аби відремонтувати (замінити) комунікації 50-річної давнини, полагодити самі будинки й прибудинкові території! Тому вінничани й не поспішають брати владу у свої руки. Їм тільки й залишається, що голосно обурюватися «жеківською мафією» і, лаючись та кленучи злу долю, платити все більші гроші за неіснуючі або вкрай неякісні послуги. Замкнене коло?
(Далі буде).
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32300-vinnitski-komunalniki-naperstochniki-na-sluzhbi-mera-ch1-abo-apetiti-volodimira-groysmana

Економіка Гройсмана: кола на воді

Що б там не розказували приручені нашим градоначальником ЗМІ про «великі прориви по всіх фронтах» нашого євро-мера, скільки б куплених рейтингів не очолив наш Вова, а прості вінничани бачать те, що бачать: місто за керівництва Гройсмана поступово перетворюється на щось «середнє арифметичне» між базаром та великим супермаркетом. При цьому, за законами жанру, це перетворення супроводжується відповідними зовнішніми спецефектами: появою фонтанчиків, ліхтариків, нової тротуарної плиточки (винятково в центрі міста), безглуздих газончиків, усе більшої кількості реклами у найменш підходящих місцях, дорогезного облаштування центральних площ та інших відволікаючих увагу від головного маневрів.



А відволікати увагу Гройсманові є від чого: економіка міста сьогодні подібна до пенсіонерки, яка вбралася в міні-спідничку, зробила яскравий макіяж і щосили намагається вдавати з себе двадцятирічну дівчину. Тим часом усі перспективи цієї літньої «дівки» давно в минулому, як і період найвищої продуктивності її сил. Вона ще може вдавати і вражати, але не може бути тою, якою була 20-30 років тому.
Чому так сталося? Перш за все, справа в тому, що наш вічно молодий і потенційно перспективний євро-мер по суті своїй був і залишається бізнесменом, чий розум «заточений» винятково на зиск для своєї приватної справи. У якійсь мірі в цьому «винен» і час, в якому живемо. Як сказав один відомий економіст, – «Після майдану політика взяла пріоритет над економікою, спрацював підхід: спочатку захопити владу, приватизувати систему управління, а що робити з економікою – потім розберемося. Якщо встигнемо».
Як правило, «потім» не «встигають». Бо нема часу.
От і в нашого мера цього часу немає: всі сили йдуть на утримування влади. Та й про власну кишеню він геть у ві сні не забуває! Коли вже тут займатися економікою.
А вона – дама ревнива й примхлива! Любить увагу і вимагає для себе максимум часу й зусиль. А ні, то «наказує довго жити»…
В точності як наша, вінницька – давно мертва й холодна. У місті зачинено й порізано на брухт, роздано «своїм» людям землі найбільших промислових підприємств, які раніше справно наповнювали бюджет.
Наприклад, більшу частину площ колишнього заводу тракторних агрегатів сьогодні здають під торгівельні точки. «45-ий Експериментальний механічний завод», що був гігантом у військово-промисловому комплексі, на якому працювало понад 3000 працівників, сьогодні ледь жевріє. Працюють на підприємстві зо три сотні людей.
От-от «Експериментальний» зупиниться, по самий бампер зав’язнувши в боргах. Давно «спочив у бозі» хлібозавод по Революційній, на місці якого, очевидно, з’явиться черговий розважальний комплекс. Зі скрипом виживає «Маяк», на якому не так уже й давно трудилося понад вісім тисяч працівників. Сьогодні тут лише 700 (хоча для нашого міста й це дуже багато!). Вже й слід вистиг від «Терміналу», хімзаводу, лампового та електротехнічного заводів. Це вже історія Вінниці!
Зате, як пліснява на вогких стінах занедбаного житла, поширюються розважальні торгові центри та ресторації. Якщо мова заходить про наявну промисловість, яка дає робочі місця, то всі першим ділом згадують цукеркові фабрики Порошенка й ще одне-два підприємства, на яких працює до півтисячі вінничан. (Як от гройсманівський «Ковбаскофф», що «радує» своєю «якісною» продукцією всю область).
Але найперша асоціація, яка сьогодні спливає при слові «Вінниця», це такий собі подільський міні-Лас-Вегас – столиця розваг, шопінгу та відпочинку. А ще базарів. Для гостей міста є «акваріуми», як прозвали вінничани «прозорі офіси» нашого мера. Чудовий винахід для пускання пилу в очі! Пригадайте, на яке останнє підприємство повів наш градоначальник іменитих гостей міста? Правильно морщите лоба – ні на яке. Всіх – у сад! Тобто, в «прозорий офіс» – вражати електронними табло, скляними стінами й відсутністю (в день показового візиту) людських черг.
Де працювати вінничанам? Вибір невеликий: супер-гіпер-маркети, торгово-розважальні центри, базари. Трохи більше тисячі мали роботу на «цукерці», але частина вже поповнила лави безробітних. Докінця року має запрацювати ще одне Порошенкове підприємство– молочноконсервний комбінат корпорації «Рошен». Але при цьому не варто забувати, що перед цим було завбачливо «зачищене» місце від компанії «Вінницямолоко», яка (дивний збіг?) на початку цього року остаточно збанкрутувала і звільнила ринок для «рошенівської» молочарні.
Та й скидати із рахунку «дипломатичність» Петра Олексійовича по відношенню до Росії, яка була й поки залишається найбільшим ринком збуту для вітчизняної «молочки», не варто: з обіцяними кількома сотнями робочих місць може статися та ж сама біда, що й із робочими місцями на «цукерці». Тобто, особливо розраховувати на це підприємство, як на постачальника робочих місць та грошей до бюджету, не варто.
Але мерія продовжуєгромадити «золоті гори»! Причому, щорокувсе вищі. Наприклад, минулого року вінничанам розповідали про 4 тисячі робочих місць, які їм «створять». Закінчився 2012-ий – і про обіцяневже ніхто й не згадує. На початку цього року прозвучала ще неймовірніша обіцянка – 7 тисяч робочих місць. Перш за все, за рахунок порошенкових заводів, наявних та тих, що відкриються в перспективі. За словами директора департаменту економіки та інвестицій мерії Галини Якубович, планується відновити роботу реорганізованих «45-го ЕМЗ» та ДП «732-го Вінницького ремонтного заводу», поліпшити фінансово-господарський стан на ДП «Вінницький авіаційний завод». Усі ці плани, звісно ж, накриються великим мідним тазом з огляду на нові європерспективи України та мерову байдужість до всього, що не приносить прибутків його особистій кишені. (А які прибутки від державних підприємств?! Тут і по руках можуть дати!).
Тож із яких джерел має наповнюватися бюджет міста, якщо промисловість «лежить»?
В мерії бачать вихід… у детінізації економіки та створенні тих же 7 тисяч нових робочих місць, адже основна стаття наповнення бюджету – все ті ж податки. Про нові робочі місця ми вже поговорили – це «кола на воді». Що до детінізації, то, як стверджує голова спілки підприємців «СТІНА» Олександр Печалін:«Поки що ми не бачимо підстав і стимулів для детінізації зарплат. Весь минулий рік пройшов в умовах, коли з бізнесом велися бесіди, в ході яких підприємцям радили, при можливості, перейти на виплату чверті, половини, а то й повної ставки зарплати. Тоді в деякій мірі це спрацювало. Можливо в цьому році таким чином ще на кілька відсотків вдасться «вибілити» зарплати. Але не більше. Проблема ускладнюється тим, що бізнес не бачить, на що реально ідуть бюджетні кошти. Крім того, немає і якоїсь віддачі для самого бізнесу».
Але, очевидно, навіть в мерії, якою керує наш євро-Вова, розуміють: накреслені плани залишаться черговими колами на воді. Он і головний фінансист мерії Наталя Луценко каже, що  «ми розуміємо, що об’єктивно зарплати не можуть збільшитися на стільки, тому плануємо, що надходження по цьому показнику зростатимуть за рахунок виведення зарплат з тіні».
Ну, про печальні перспективи «виведення з тіні» Печалін нам уже розказав…
Отже, із вимріяних «семи тисяч робочих місць» вийде у десять разів менша цифра. В промисловості з’явиться максимум тисяча вакантних посад. Все інше, як розраховують в мерії, дасть малий та середній бізнес.
Але й тут проблема! Бізнес у нашому місті вести дуже складно, тому що і відкриття, і закриття, і ведення обкладається ще й «вовиним тарифом». І він останнім часом стає непідйомним! Тому підприємці, для яких і так мерією створені спартанські умови виживання, починають згортати свої справи. Вони розповідають, що ставки у сплаті єдиного податку, встановлені мерією та гройсмановою «Совістю» для підприємців міста, абсолютно безсовісні й здирницькі! Бо це максимальні ставки із можливих.
Ще 2011 року мерія для І групи підприємців збільшили розмір ставки до 10% із 10% можливих, для ІІ групи – до 20% із 20% можливих у межах від мінімальної заробітної плати. Відтак підприємці вимушені віддавати до міського бюджету близько 50% від свого сукупного прибутку. Це нове податкове навантаження ставить під загрозу ведення бізнесу взагалі!
При цьому Гройсман переконаний, що «для міського бюджету вливання від єдиного податку має бути суттєвим, бо немає сьогодні можливостей та інструментів для поповнення бюджету міста на його розвиток».
Звісно, немає! Якщо промисловість «лежить» і мер не здатен її «підняти», то тільки й залишається, що обдирати, як бідну липку, дрібний та середній бізнес.
Так що замість створення сприятливого клімату для появи нових робочих місць та залучення інвестицій, наш євро-мер усіма можливими засобами тільки викачує кошти з найбільш вразливих груп підприємців. І якби ж усе це робилося заради реалізації соціальних програм для лікарів, вчителів, молоді, то підприємці ще б якось зрозуміли благі наміри градоначальника, але ж витиснуті з бізнесу гроші йдуть винятково на забаганки Вови, який останнім часом загрався в гігантоманію та піар-популізм, викидаючи шалені суми на кітчеві проекти, як то реконструкцію площ, фонтанів, ілюмінацію та «озеленення» стовпів і т.д. В цих умовах податкового грабунку підприємцям легше закрити власну справу і сісти на допомогу із безробіття.
А безробіття у Вінниці прогресує! Причому вражає саме молодь. За словами заступника Гройсмана, Валерія Коровія, частка незайнятої молоді у Вінниці складає 26%. І це тільки офіційна цифра!
Ще один поширений міф – що із Вінницею та її мером охоче працюють крупні інвестори, бо в нас «немає корупції». Брехня суцільна! Не працюють. І причина тому – мерія встановила максимальну ставку податку на землю для юридичних осіб, тому будувати підприємства в межах міста вкрай невигідно. (Це не стосується хіба що такого «великого інвестора», як Порошенко, який купує вінницьку землю за половину ціни, та ще й спихає на злиденний міський бюджет утримання своєї «іменної» набережної).
Отже, бюджет міста – як порожня комора у невмілого газди: одні пацюки гасають, догризаючи залишки позаторішньої кукурудзи. Тому й тарифи на комунальні послуги в нашому місті – одні з найвищих по Україні, а зарплати – одні з найнижчих. Два стабільно працюючих «підприємства», це два базари. Ну і ще підконтрольні Гройсману та його найближчому оточенню торговельно-розважальні центри.60% житлового фонду міста – в аварійному чи передаварійному стані. І ремонтувати його нема за що, тому міські ЖЕКи «виходять із ситуації», погоджуючись на ремонт винятково на умовах співфінансування з мешканцями аварійних будинків. Комунікації міста – повоєнного часу. З початком опалювального сезону починається потоп та прориви, які комунальники не встигають латати.
Але грошей на фонтани та світлові герби на стовпах при цьому дивним чином вистачає!
Ні, не дивним. Якщо немає грошей для реальних змін на краще, то треба бодай вдавати, що в цій хаті все добре! Тут підмастимо, там накладемо латку, а де вже зовсім прогнило – вимкнемо світло й відволічемо увагу гучним «співаючим фонтаном» чи ще яким фейєрверком…
Напускати туману й робити димову завісу, віртуозно закриваючи діри яскравою ганчіркою – ось єдине завдання, яке наш мер перед собою ставить і успішно реалізує. Тут він справді попереду планети всієї!
А економіка міста? Її «порятують» пільгові кредити (за які розплатяться наступні покоління), та фасадний блиск, який наш Вова вміє наводити такий, що аж очі сліпить! Щоправда, сліпить тільки гостям міста, які в ньому не живуть. Здається, тільки вони ще вірять, що Вінниця – найкраще місто для проживання!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32301-ekonomika-groysmana-kola-na-vodi

Гройсман Вова, на мільйон! або Великі апетити маленького мера

Здається, наш євро- Вова Гройсман вже дістав усіх остаточно. Якщо вже вінничани, які так масово підтримували це «юне обдарування» на останніх виборах, почали збирати йому гроші, аби від нього відкупитися, то це вже край.  Останніми краплями, що переповнили чашу терпіння вінничан, стали незаконна забудова шкільного стадіону, який Вова продав інвестору, та рішення запхати пам’ятник Шевченкові на Музейну, де його ніхто не побачить. А як побачить, то не впізнає. Народ із гаслами «Гройсман– українофоб», «Облдержадміністрація – маріонетка Гройсмана», «Гройсман, не руйнуй стадіони», «Маленький Гройсман проти ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ» приєднався до мітингуючих під ОДА 8 листопада, коли проходила чергова сесія облради.



Слушна думка підкинути нашому мерові такий собі «викуп», аби він залишив у спокої громаду, виникла у мешканців нещасної Вишеньки, чиї поки що незабудовані землі узявся розпродавати Гройсман. Ефективним способом відігнати євро-Вову від землі й бодай на якийсь проміжок часу втамувати його вовчі апетити поділилися з сусідами жителі будинків по Стахурського. Стахурчани цей спосіб випробували і він виявився ефективним. Спосіб простий. Свого часу мер хотів віддати (читай – продати) під забудову і їхній стадіон. Народ зметикував, якими незручностями для нього обійдеться будівництво комерційних висоток і зібрав 50 000 гривень. І Вова перевів погляд на інший стадіон, біля 18-ої школи…
А зібрали люди Вові аж мільйон євро! Правда, настільки ж справжніх,- як сказав голова ГО «Голос народу»Віктор Малиновський, -наскільки справжня турбота Володимира Гройсмана про наших вінничан.
Ех, шановні! Мерська турбота про вас, звісно, липова, але гроші Вова любить справжні! Отакі, які він отримав від інвестора. Тому, боюсь, ваш стадіон таки забудують висотками. Якщо не втрутиться прокуратура, до якої ви звернулися на явно незаконні дії мерії. Всім уже зрозуміло, що мер узявся за ваш стадіон ґрунтовно. Он навіть знайшлися мешканці Вишеньки, які… просять мера забрати цей зайвий стадіон під забудову!
А й справді: навіщо він здався? Здоровому спорт не треба, а хворому не допоможе. Бери, Вова, зводь нам під носом хмарочоси. Таких представників громади, щоправда, знайшлося лише 8 чоловік, але й 8 – це люди. Вони навіть написали звернення в газети, аби мерові не перешкоджали робити з Вінниці Нью-Йорк. Щоправда, написали однаковим почерком, але це, мабуть, тому, що вони однодумці.
Схоже, креатив у мерових чиновників уже закінчується. Як закінчується і вільна земля у місті. Як помітили вінничани, останнім часом комерційні магазинчики, кіоски та інші так звані «малі архітектурні форми», які аж ніяк не додають краси місту та світла в квартирах нижніх поверхів будинків, з’являються у найнесподіваніших місцях. Можуть раптом вирости перед лікарнями, поряд із зупинками, у скверах. Словом, ще трохи, і вільного від забудови клаптя землі у Вінниці не буде. Хіба що на окраїнах. Але інвестори, забудовники, окраїнними землями не цікавляться – їм у центрі давай, там, де готові комунікації і тому менші витрати! І Вова дає. Ущільнює існуючі будинки так, що скоро нещасним мешканцям доведеться між ними просочуватися у вузькі шпарини. Які там скверики й двори! Які стадіони й спортивні майданчики! Які газони та квітнички! Забудьте. Скоро ці зелені острівці остаточно стануть історією.
А  так як «виривати» отакі майданчики під майбутнє будівництво все складніше, то наш мер і ціну за них підвищує. Вдвічі! А чого розмінюватися на дрібниці?
Так, із наступного року, земля значно зросте в ціні: орендувати квадратний метр міської поверхні коштуватиме майже 291 грн.замість нинішніх 159,70 грн. Тобто, дорожче на 45,12%. Таким чином муніципалітет планує «економічно врегулювати земельні відносини».
Що до оренди, то це така хитра штука, яка плавно і майже непомітно перетворює орендовані сотки у… власність.
Суми «відкатів» за отаку «оренду» називають різні, бо вони залежать від місцезнаходження «ласого шматочка». В середньому це 10% від вартості збудованого об’єкта. Але чим ближчий цей об’єкт до центру, тим дорожче обійдеться для забудовника.
А для того, аби не траплялося таких прикрих казусів, як із спортивним майданчиком на Вишеньці, мерія прийняла «Стратегію розвитку міста до 2020 року». (Очевидно, саме стільки відміряв на «ощасливлення» вінничан своїм мерством Вова Гройсман).
Отже, у тій стратегії написано: «Межа розширення забудови має ключове значення для стимулювання більш ефективного використання наявної інфраструктури та оновлення (ревіталізації) вже урбанізованих територій».
Простіше кажучи, вчіться, вінничани, літати. Скоро лише таким чином – через вікно – ви зможете потрапити у рідні пенати. Саме так спеціалісти «розшифровують» положення хитрої Гройсманової «стратегії». Як ось, наприклад, це «зашифроване місце»: «Передбачається балансування керованого використання землі у належній щільності в місцях з уже наявним високим рівнем доступності з одного боку та поліпшення транспортної інфраструктури для забезпечення кращої доступності менш освоєних територій з іншого. Установчі документи цього заходу – стратегія просторового розвитку та документ з політики транспортної системи – мають реалізуватись в конкретних проектах розвитку територій міста».
Такщо готуйтеся, шановні, відстоювати власні двори й міжбудинкові проходи, бо в разі чого вам не тільки не буде де погуляти з дитиною, а й «швидка» чи «пожежна» до вашого помешкання не проб’ється через ці урбанізовані джунглі. І громадських слухань більше проводити ніхто не буде, бо вони, як каже мерія, необов’язкові. Якщо й проводяться, то це винятково «добра воля» й «винятковий демократизм» нашого градоначальника.
До слова, такі слухання, якщо й проводяться, то теж нічого не вирішують. Видимість демократії є? Є. От і досить! Це побачили мешканці будинків по Келецькій, яких мер та забудовник збираються «ощасливити» двома новими багатоповерхівками під вікнами. Людям, які хотіли щось запитати у чиновників з мерії на отаких слуханнях, просто не давали мікрофона. Аргумент? Мікрофон дорогий!!!
Тим часом у нашого мера є чудові друзі, які отримують все, тоді як усі інші, не друзі, лише закон.
Таким «любим друзем» є славний генеральний директор чудового концерну «Поділля» Тимофій Гіренко, розквіт бізнесу якого співпав із губернаторством Олександра Домбровського, про що ви можете дізнатися детальніше із нашої публікації «Хресний батько «тіньової приватизації» Вінниччини – Домбровський».
Пана Гіренка та його будівельний бізнес урочисто, як перехідний вимпел, передано від Домбровсього до рук Мовчана та, звісно ж, Гройсмана. Так як Тимофій Гіренко – людина своя і добре знає існуючу систему розцінок та «відкатів», то й преференції від влади має апетитні. Наприклад, нещодавно пан Гіренко виграв прекрасний тендер на зведення школи в мікрорайоні «Поділля». Школа велика, на 1200 місць. Відповідно і тендер «жирний», аж 68 млн. грн.. Цікаво те, що тендер пан Гіренко виграв у конкурента за прізвищем… Гіренко. Отакі чудеса у нас трапляються!
Питаєте, а де жДержавна фінансова інспекція, Антимонопольний комітет України, прокуратура? Чому не бачать такого нахабного порушення Закону «Про здійснення державних закупівель», де вказано, що «пов’язаними особами вважаються учасники тендеру, у статутних капіталах яких понад 25% контролює один і той же власник»? Згідно з цим Законом, тендерний комітет мерії повинен був відмовити Гіренкові. Але ж я кажу – він «свій», для якого «все». А закон для інших.
Земельні махінації та афери нашого євро-Вови – дуже багата тема. І ми її обов’язково продовжимо!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32302-groysman-vova-na-milyon-abo-veliki-apetiti-malenkogo-mera


Фонтани Володимира Гройсмана і Порошенка: піар за рахунок платників податків

Наш вінницький градоначальник Володимир Гройсман не тільки є «пташеням гнізда поРОШЕНкового»,– вони із шоколадним магнатом ще й багато в чому схожі. Наприклад, у жадібності, жлобстві, бажанні підгорнути під себе все, що «погано» (на їхню думку) лежить, у напусканні туману в очі майбутніх виборців (а Порошенко з Гройсманом тільки так і сприймають вінничан зокрема та людей загалом). Обоє дуже люблять показуху та обожнюють піар. Ба, вони навіть зовні чимось подібні!



А деякі свої піар-акції Порошенко та Гройсман взагалі чи то запозичують, чи то переймають один в одного. Наприклад, фонтани!
Як на мене, фонтани – це найкращий винахід для тих, хто прагне будь що вразити, запам’ятатися й зачепитися в підсвідомості у якості щедрого мецената і творця краси. А в нашому випадку фонтани – це практично символ феєричного піару, причому за рахунок платників податків, тобто нас із вами.
Візьмімо порошенкове «світло-музичне диво» або, як ще його називають шанувальники усього яскравого, блискучого та гучного – «співаючий фонтан Рошен» біля цукеркової фабрики. Петро Олексійович любить сам розповідати й дуже схвалює, коли інші розповідають про нечувану щедрість його, як мецената. Мовляв, такі колосальні гроші були кинуті винятково заради задоволення естетичних смаків та вподобань вінничан! Це подарунок місту та усім його мешканцям. (Нагадаємо, на фонтан та набережну Порошенко скинув Вінниці з «барського плеча» аж 25мільйонів гривень).
Справа, безумовно, варта доброго слова. Але ж не потоку слів, який не закінчується ні вдень, ні вночі! Тим більше, якщо знати всю нерекламовану правду про будівництво фонтануй набережної.
Нагадаємо, що свого часу Порошенко досить дешево купив землю під фабрику. Тоді навіть розгорівся скандал, коли «партії вінничан», Домбровському й Заболотному закидали такого собі хабара Порошенкові у вигляді здешевлення цієї ділянки під фабрику. 16,4 га вінницької землі було продано за 5 млн. 700 тис. грн., тоді як справжня її вартість сягала 10 млн. грн.
Коли ж фабрика запрацювала, стало зрозуміло, що останні кліматичні зміни готують неприємні сюрпризи всім, хто має помешкання чи інші будівлі в безпосередній близькості до води. Простіше кажучи, однієї прикрої миті повінь може «підмочити» Порошенкову кондитерську фабрику, в яку магнат вклав аж 250 мільйонів гривень. Потрібно було негайно діяти, аби запобігти таким негативним прогнозам: бізнес під загрозою! Але ж треба знати Петра Олексійовича, який ретельно рахує кожну копійку у власній кишені і вважає справжньою трагедією, коли ця копійка з кишені випадає! Тому наш меркантильний «шоколадний лис» спрацював блискуче!
Знаючи, що кожний інвестор повинен передати на потреби тієї територіальної громади, в межах якої він будує підприємство, 10 відсотків коштів від його вартості, Петро Олексійович убив два зайці одним пострілом! Запропонував нашому євро-мерові безумовно вигідну для себе «операцію» під кодовою назвою «Фонтан». За ті ж самі 25 мільйонів, які він і так повинен був віддати громаді Вінниці, Порошенко укріпив набережну і збудував фонтан! Звісно, наш градоначальник, який, не кліпнувши, запросто може відібрати в дітей школу чи стадіон, а в їхніх батьків бізнес, навіть не подумав винести на обговорення громади питання, як саме витратити гроші інвестора.
Можливо, у місті є більш важливі місця, куди можна було б витратити оті 25 мільйонів?! Але ж ні, Гройсман вирішив, що найбільш «соціально значимим об’єктом» для Вінниці є набережна, що носитиме рекламне ім’я фірми Порошенка, та однойменний фонтан.
Чому ж не спитав мер у громади її згоди? Бо його на те не уповноважив наш великий «меценат»! Порошенкові потрібно укріпити дамбу, а «зайвих» грошей у мільярдера нема. От і повернулися мільйони вінницької громади у кишеню Петра Олексійовича!
Що до фонтану, який, здавалося б, до укріплення дамби не має жодного стосунку, то й тут усе не так, як нам малюють Гройсман та його наставник і покровитель.
Шановні, Порошенко змайстрував собі розкішний піар-майданчик, де він може нескінченну кількість разів «розкручувати» свою продукцію і власну політ-персону! Адже зверніть увагу, кожне відкриття чи закриття фонтану – це велике політ-шоу одного актора. Кого сюди Петро Олексійович тільки не возить! Тут побували і Луценко з Яценюком, і Кличко, і купа нардепів від опозиції, і весь шоу-бомонд зі столиці.
Наприклад, цього разу, коли фонтан закривався на «зимову сплячку», Порошенкові вдалося затягти до Вінниці надзвичайного і повноважного посла Королівства Нідерланди в Україні Кейса Кломпенхауера, який, як повідомили ЗМІ,«у своєму вітальному слові висловив надію, що наприкінці листопада вінничани зможуть привітати одне одного із успіхами євроінтеграційних процесів».
Наскільки для Петра Олексійовича важливо «долучитися до євроінтеграційних процесів», зважаючи на відмову Росії впускати на свій ринок «рошенівську» продукцію, всім відомо. Бізнес же страждає!
Власне, вся шоу-програма цьогорічних «проводів» фонтану була в руслі євроінтеграційних мрій шоколадного магната.«50 тисяч вінничан прийшли на фонтан «Рошен», щоб сказати: «Так» Україні в Європі!»,- написали місцеві ЗМІ.
Ох, який «бонус» отримає Петя від Європи! (Ну, у всякому випадку, він на це дуже сподівається).
«Гостям свята роздали стрічки у кольорах національного прапора України та стяга Євросоюзу. А після того, як вся набережна проскандувала: «Україна – ЄС», ведучі заявили, що це – найбільший в Європі флеш-моб на підтримку України в Європі», – написали газети.
- Якщо досі ми демонстрували світу Вінницю, то тепер настав час демонструвати Україну, – пафосно заявив перед початком дійства Порошенко. Ну і не забув похвалитися: –  Рівень музичних програм фонтану до цього забезпечували фахівці зі світовим ім’ям, навіть з Голівуду, але сьогодні ми переконалися, що й українці здатні творити дива.
За словами Порошенка, «участь у створенні нової програми взяли сучасні українські митці Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко, Оксана Білозір, гурт «ВВ» на чолі з Олегом Скрипкоюта інші».
Деякі, як от «помаранчева» соратниця Порошенка Оксана Білозір, навіть прибули на шоу власною персоною.
До речі, важлива деталь, про яку ніхто жодного разу не почув ні від нашого євро-мера, ні від самого Порошенка: набережну, невдовзі після феєричного відкриття, було тихенько передано на баланс міської ради. Ну немає у мільярдера зайвих коштів на її утримання!
Це можна називати по-різному, але у мене чомусь крутиться на язиці єдине визначення: жлобство! Збудувати об’єкт за 25 мільйонів, щой так належать громаді, і… передати його на утримання самої ж громади! Браво, Петре Олексійовичу! Це вищий пілотаж жадібності.
Ретельно вчиться і переймає досвід у наставника і його талановитий учень Вова. Нещодавно він теж відкрив нам фонтан у парку Горького, по-порошенківськи підсвітивши його. Дякувати всім святим, старий міський фонтан наш євро-мер не додумався модернізувати силами своїх «архітекторів» з освітою агрономів – залишив, як є. Провів тільки реконструкцію, підлатав де треба. А пішло на це… майже мільйон гривень! Якщо бути зовсім точним, 980 тисяч гривень.На що?! Невже бетон, труби з «нержавійки», насоси й підсвічування можуть коштувати таких грошей?!
Та насправді все ще цікавіше. Поінформовані джерела стверджують, що на фонтан пішло тільки 100 тисяч гривень міського бюджету. Все інше ніби то «покрив» підрядник, який і робив реконструкцію. Вінничани, які хоч трохи розуміються в будівництві й архітектурній справі, скажуть: мільйона гривень реконструкція фонтану в парку точно не «потягла». Найбільше, що витратив підрядник, це 250-300 тисяч гривень (без 100 тисяч бюджетних від міста). Шляхом нескладних арифметичних дій можемо порахувати, що сума «відкату», отриманих нашим Володимиром Борисовичем, десь у межах 500 тисяч гривень. Тобто, половина мільйона, витраченого на фонтан. А ви питаєте, де взявся мільйон у чиновника з досить скромною зарплатою та повною відсутністю бізнесу на новий Рендж Ровер! З миру по нитці – Вові машинка!
Але може співпадіння у часі придбання джипа та завершення реконструкції фонтану – проста випадковість? Може й випадковість. Хіба з останніх «ґешефтів», провернутих нашим євро-мером у місті, була тільки реконструкція фонтану? Є й інші «гарні» справи, як от «озеленення» міста, вивішування світлових гербів на стовпах, обладнання відеоспостереження на вулицях, продаж спортивного стадіону на Вишеньці будівельному інвестору й багато іншого. А скільки всіляких цікавих тендерів проводиться в мерії!.. Скільки бабла скинув Кабмін на придбання трамваїв та які гроші було списано на святкування неіснуючого ювілею міста! На всілякі археологічні пошуки чи то бурштинової кімнати, чи то бібліотеки Ярослава Мудрого…
Фонтан у центральному парку – це тільки епізод. Точніше, іспит студента Вови професорові Порошенку, великому знавцю «науки відкатів та зисків». І здав Вова цей іспит, погодьтеся, чудово!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32304-fontani-volodimira-groysmana-i-poroshenka-piar-za-rahunok-platnikiv-podatkiv


Ех, прокатав! або Транспортна реформа заради покращення життя Вови Гройсмана

Чому вінничани лаються та лякаються, коли чують від мера Гройсмана про нові реформи? Чому ці обіцянки сприймають, як погрози? Тому що знають наслідки усіх попередніх його реформ! Медична реформа зробила потрапляння до потрібного спеціаліста втричі складнішим і дорожчим. Реформаторська сверблячка, яку наш мер спробував наприкінці серпня реалізувати в сфері освіти теж, що називається, вилізла боком: батьки та діти-«переселенці» спалили масу нервових клітин, безуспішно мітингуючи під мерією. «Нова стратегія озеленення міста» обернулася тотальним винищенням зелених насаджень, які дуже заважають мерові-реформатору. «Прозорі офіси» витягли з міського бюджету мільйони гривень наших податків, а вінничани як товклися у чергах, так і понині товчуться.



Але чи не найбільшим невдоволенням – ба! навіть обуренням! – супроводжувалася реформа транспортна. Сказати, що ця реформа у місті назріла й транспортне сполучення вимагало негайних і кардинальних змін – означає збрехати. Певні незручності, звісно, були, але повністю ламати стару й звичну систему, замість того, аби її удосконалити, вінничани не вимагали. Але ж Вові Гройсману видніше! Він же краще бачить, як нам краще!
Під «благим» приводом (а у нашого євро-мера все робиться саме під отакими приводами), Гройсман «винищив» звичні та зручні маршрути, втричі зменшивши кількість самих «маршруток». Мовляв, треба рятувати міське ТТУ! На його оновлення не вистачає в міській казні коштів, бо їх «крадуть» приватні маршрутники. Тому підприємців небхідно «прищемити» й витиснути з міського транспортного «ринку».
І витиснули! З часу «реформи» минуло майже два роки, але ТТУ навряд чи кардинально оновило свій автопарк: трамваї – швейцарське б.у., поки їздять справно (врешті, так само, як вони їздили й до реформи). Старі трамваї вітчизняного виробництва теж виходять на рейси, не надто радуючи містян комфортом: взимку в них холод собачий, влітку – пекельна спека. Тролейбуси теж новішими не стали і їхня кількість радикально не збільшилася. Але помітні зміни «Вовина реформа» таки принесла. По-перше, в часи пік транспорт аж тріщить від кількості народу. Зручних маршрутів, якими курсували мобільні й проворні «маршрутки», тепер немає. Отож доводиться до місця призначення добиратися у дві-три пересадки. А так як приватних мікроавтобусів не стало, то й натовпи на зупинках вранці та ввечері такі, що не пробитися. Та й чекати потрібного трамваю чи тролейбуса потрібно в два-три рази довше, ніж раніше.
Що це означає для пересічного вінничанина, який звик добиратися до роботи (школи, інституту) муніципальним транспортом? По-перше, часу на дорогу треба витратити втричі більше, ніж раніше. По-друге, поїздка в трамваї чи тролейбусі, забитому вщент знервованими людьми, м’яко кажучи, великого задоволення не приносить. І по-третє – грошей на транспортні витрати тепер треба втричі більше, бо зі зникненням зручних рейсів доводиться їхати у дві-три пересадки. Ось і порахуймо! Поїздка в трамваї чи тролейбусі коштує 1.50 грн. В муніципальному автобусі – 1.75. В маршрутці – 2.50. На місяць родині, що складається із трьох чоловік, треба (в середньому) витратити лише на дорогу 240-300 грн. На рік – 2880-3600 грн. Для вінничан, які страждають від безробіття і мають середню заробітну плату трохи більшу 3000 грн. ці «транспортні» гроші є досить суттєвою статтею витрат. Ще складніше студентам та пенсіонерам, чиї фінанси ще голосніше «співають романси».
Для пенсіонерів та пільговиків наш мер милостиво виділив спеціальні рейси і транспорт, але скористатися ними можуть лише ті, хто нікуди не поспішає. А якщо старій хворій людині потрібно на визначений час у лікарню, аби отримати процедури? Або, скажімо, в Пенсійний фонд, де також призначають час візиту? Правильно: їхати тим, що скоріше підійде. Або чекати (у спеку чи мороз) 30-40 хвилин, що не додасть ні здоров’я, ні нервів.
Тим часом особиста «транспортна реформа» нашого мера, який пересів на новенький, за мільйон грень, Range Rover зі «старої» Toyota Land Cruiser Prado (цю машину дбайливий син Вова чи то подарував, чи то продав татові) – безумовно, порадувала пересічних вінничан! Ні, не тому, що вони втішилися підвищеною комфортністю переміщення дорогого (у всіх відношеннях) тіла свого мера й розкішною доставкою Вови до місця служби. Скоріше, тому, що нарешті зрозуміли сенс міської транспортної реформи. І цей сенс полягає в тому, що наш мер уміло перенаправив фінансові потоки у потрібне і вигідне йому русло.
Якщо раніше гроші йшли приватним маршрутникам, то тепер винятково у муніципальну «кишеню». Комунальне господарство, ТТУ стали монополістами перевезень. А монополісти завжди диктують вигідні їм ціни та послуги, адже конкуренції нема! Не секрет ні для кого, що це дуже вигідно меру, бо муніципальна кишеня давно «приватизована» Гройсманом. До того ж, дякуючи «ліквідації» приватних маршруток, транспортні грошові потоки стали ще більш повноводними, так як вінничанам треба робити по дві-три пересадки, аби добратися до бажаної цілі.
Сьогодні містяни голосно висловлюють невдоволення існуючим станом речей. І їх, будьте певні, почують! Кількість транспорту неодмінно збільшиться. Але це буде транспорт, що належатиме Вові. Тут, як кажуть, до ворожки не ходи!
Зате у вінничан з’явилися нові прикмети. Зловив рано маршрутку (із тих небагатьох, яким вдалося вижити після реформи) – вважай, день пройде вдало. Причому, така прикмета є у мешканців багатьох районів.
Наприклад, Вишеньки. Справжньою вдачею вважають «упіймати» тролейбус, який прямує з Київської на Барське шосе. Та якщо для мешканців Вишеньки це просто вдача, до для жителів Тяжилова – велике щастя!
Про складнощі з перевезенням кажуть і мешканці Старого міста. Просять додати хоча б пару тролейбусів чи автобусів до вулиць Чехова та Лугової. Зранку добиратися на роботу звідси дуже важко. А в понеділок, коли приїздить велика кількість людей на роботу та навчання з районів області, взагалі неможливо! Транспортний засіб беруть штурмом.
Додалася ще одна «приємна» деталь: у переповнених трамваях та тролейбусах частими «гостями» стали карманники, «щипачі». Коли в місті їздили маршрутки і тисняви на транспорті не було, вінничани майже забули про подібну небезпеку. Тепер вона повернулася, як у «славні» 90-ті.
«Живу на Старому місті в районі педучилища, – розповідає вінничанин Сергій. – Після реформи добиратися стало неможливо! По-перше, значно дорожче, по-друге – набагато довше, бо з пересадками. По-третє – ще й дискомфорт! Нас загнали в ці старі «євро-сараї» і при цьому нахабно розказують, що це – Європа! Люди називають трамваї «скотовозами» й «туберкульозниками». При цьому ми чудово розуміємо, що ціль реформи єдина – особисте збагачення Гройсмана. Відібрано бізнес у трудяг, які свого часу брали кредити, аби придбати мікроавтобуси й перетворити їх у маршрутки. Люди інвестували гроші в наше місто. А їм одного дня сказали – йдіть геть! Тим часом маршрутники, хто б що не казав, перевозили нас значно краще, ніж ТТУ Гройсмана».
«Якщо я раніше добиралася із Замостя за 2.50 грн., – додає вінничанка Євгенія Стоянова, – то тепер, аби дістатися від Електромережі до Замостя треба 5 гривень. І це тільки в один кінець! Виїжджаю лише в разі крайньої необхідності. Ніколи не думала, що доживу до часів, коли громадський, муніципальний транспорт стане для мене майже розкішшю! То це і є ціль транспортної реформи нашого мера-європейця?!».
«З Київської на Старе місто чи Вишеньку в час пік дістатися нереально! Дві пересадки й маса спалених нервів! Дякуємо Вові Гройсману! – підтверджує молода мама. – Мені вранці їхати на роботу й везти сина в дитсадок – це справжні тортури. З дитиною на руках, часто стоячи в забитому трамваї, холодному й наскрізь промерзлому взимку, розпеченому і смердючому літом. Втомлююся так, що з ніг падаю. На роботі годину приходжу до свідомості, аби почати працювати. Оце-то турбота про вінничан!».
Чи зрозуміє наш градоначальник оцю молоду маму, якій треба з дитиною на руках щоранку, в жахливій тисняві, стоячи добиратися до місця призначення? Навряд! Хоча про свій особистий комфорт і вільний простір Вова подбав. По-перше, він добирається до роботи без поспіху. Раніше, ніж у пів на десяту, не приступає до обов’язків. Доїжджає до мерії на величезному комфортному джипі, з клімат-контролем, підігрівом крісел та кондиціонером. Тобто, самому Вові не тісно!
Більше того. Наш мер подбав навіть про те, аби не тільки його дорогоцінному тілу, а навіть його машині було просторо й комфортно. На стоянці біля мерії є персональне місце Гройсмана. Це простір, на якому могли б уміститися 2-3 авто розмірами з танк. Навіть коли мера немає у Вінниці, це місце порожнє. По цій недоторканій (очевидно, приватизованій) землі навіть ходити стороннім людям заборонено – одразу вибіжить надресирований бодігард, який прожене чужинців геть! А поставити тут своє авто не наважиться жоден клерк із мерії.
По цій, здавалося б, незначущій деталі можна зрозуміти, як Гройсман ставиться до звичайних вінничан, мешканців міста, і на яке місце (та ні! п’єдестал!) ставить себе, коханого. Тому дбати про комфортне пересування містян градоначальник не збирається. Головне для євро-мера – євро-бабло! З цієї позиції він і виходив, коли замислював на нашу голову свою транспортну реформу.
Зрозуміти Гройсмана (якщо мислити категоріями меркантильними) можна. Не секрет, що пільги рано чи пізно відмінять зовсім, залишки «маршрутників» додушать або примусять працювати на одну відому особу, а в парламенті таки протиснуть приватизацію комунальних підприємств. Як ви думаєте, в чиїх руках опиняться всі комунальні підприємства нашого міста, в тому числі й ТТУ?
Свого часу підприємці-перевізники зверталися до прокурора області з проханням внести прокурорський протест і дати правову оцінку рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради «Про затвердження мережі автобусних маршрутів загального користування» та рішення «Про призначення ВТТУ тимчасовим перевізником». Просили й про те, аби процес розподілу місць на маршрутах зробити прозорим і привести нову маршрутну мережу міста у відповідність до діючої «Програми розвитку автомобільного транспорту Вінницької області» з урахуванням потреб громади. Але… у відповідь тиша.
Зате в наших старих трамваях є wi-fi! Встановлення системи обійшлося місту приблизно в 70 тисяч гривень.
Інтернет у трамваї та тролейбусі! Ось чого справді так не вистачало вінничанам для повного щастя! Не знаю, як вам, але мені здається, що це насмішка Гройсмана над нами всіма. Стерпимо й це? Ну, тоді Вова прийде до нас із новими, не менш «корисними» реформами, які ще більше «покращать» наше життя!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32305-eh-prokatav-abo-transportna-reforma-zaradi-pokraschennya-zhittya-vovi-groysmana


Нова Хайфа або «лиса» Вінниця – мрія Владимира Гройсмана

Наша Вінниця, чим далі, тим більше нагадує Хайфу. Чи Тель-Авів, де суцільна пустеля, скло і бетон. Перш за все, бідністю зелені, яка останнім часом у нас або спеціально винищується, або сама втікає з вулиць міста. (Хоча, заради справедливості, треба відмітити, що в Хайфі та Тель-Авіві, де літня спека сягає за 40 градусів вище нуля, зелені подекуди більше, ніж у нашій подільській Вінниці).  Нещодавно у нас з’явилися так звані «підвісні клумби», гордовито названі мерією «садами Семіраміди». Хто не знає – це теж ізраїльське «ноу-хау». За такими «садами» (народ їх називає «вазонами на стовпах») ізраїльтянам легше доглядати. У нас, в центрі України, дощів та землі, придатної для вирощування зелених насаджень, ніби й достатньо, але свою «Хайфу» мерія все одно зробила. Є у нас навіть своя «стіна плачу». Хто не знає, це бетонне підвищення, яким закінчується оновлена площа перед ЦУМом (в народі – площа Мавзолейна)…



Але ж аборигени Вінниці ще добре пам’ятають, що Вінниця не так давно була містом лип, як Київ – містом каштанів. Тепер розкішна липова алея по Соборній – в минулому. Хтось скаже – дерева старіють і вмирають, як люди. Не сприяє життю лип і загазованість. Але хтось запитає, навіщо ж було ті липи «голити», що називається, «під нуль»?!
Ці дерева не люблять такого жорсткого ставлення до себе і віддячують людям сухими кронами. Хіба «спеціалісти» нашого «Зеленбуду», які дарують місту усіляких «Черепах» та «Крокодилів», не знають, що дерева «дихають» листям? А чим же їм «дихати», якщо «зеленбудівські» «перукарі» залишають від ошатної крони зо три листочки?!
 Тепер липова алея на Соборній поволі рідіє, залишаючи на місцях дерев голі квадрати, які хутенько закладаються тротуарною плиткою. Милі серцю пахучі липи – в минулому. Випалена пустеля наступає! Влітку вінничанам все важче дихати. Вулиці, на які тінь кидають тільки будинки, палить нещадне сонце, від якого ніде сховатися. Краса!..
Та мерія на чолі з Гройсманом усе не заспокоїться! Виконком міськради вже затвердив нові єдині правила посадки дерев та кущів на вулицях міста. Відтепер дерева можна саджати не ближче, ніж за 2,5 метра від проїжджої частини. Тобто, на місці загиблих дерев ніхто вже нічого не посадить – правила забороняють. Навісять ще більше «вазонів» на стовпи й електроопори. Очевидно, ці бідолашні «шедеври», на думку мера, зможуть виробляти кисень, очищувати повітря міста від загазованості й давати тінь та прохолоду вінничанам…
До речі, в «єдиних правилах», як стверджує директор департаменту комунального господарства мерії Ігор Корольчук, треба враховувати не тільки 2,5 метра відстані від проїжджої частини, а й те, що майбутнє дерево «вкраде» метр тротуару й «ляже» кроною на дах будинку. Стільки простору у нас ніде нема, бо більшість тротуарів ледь перевищують 3-4-метрову ширину. Отже, сподіватися на певне озеленення можна хіба що на проспекті Юності чи в мікрорайоні «Поділля».
Виписаний нашим євро-мером модний швейцарський урбаніст Урс Томанн, який сьогодні працює у Вінниці, вважає, що центральна частина нашого міста потребує комплексної реконструкції. На його думку, практично вздовж усієї Соборної немає місць для дерев, які б відповідали прийнятим нормативам…
Що ж посадять на місцях, які не суперечать «регламенту» Гройсмана? Обіцяють різну екзотику. Наприклад, гіркокаштан «Бріотті», що не боїться тлі, а ще спірею, барбарис, пірамідальні тополі, декоративні яблуні. А також туї північні й пихти корейські. Стосовно останніх, хвойних, то як каже керівниця об’єднання «Зенений світ Поділля» Олена Яворська, вони найбільше страждають від пилу й загазованості, тому висаджувати такі дерева на тротуарах нераціонально, бо швидко пропадуть. Ну, то ж на це й розрахунок! Буде привід закласти в бюджетні витрати нові суми на озеленення. Причому, не тільки вулиць, а й чиїхось глибоких кишень…
А доки Гройсман і його «Зеленбуд» не засадили вінницькі вулиці спіреями та барбарисом, вінничани дуже занепокоєні, адже буквально щодня спостерігають, як у місті продовжується винищення дерев. Причому в центрі, на Соборній, Київській, на проспекті Космонавтів! У дворах по Космонавтів людям вдалося відвоювати кілька цілком здорових дерев, до яких вже підібралися «озеленювачі» з пилами.
Як з’ясувалось, у працівників, які відрекомендувались виконавцями з аварійно-диспетчерської служби міськвиконкому, при собі не було жодного документу. Вони вказали на житлово-експлуатаційну контору – мовляв, ті дозволили. Але у майстра з «жеку» теж не було жодного акту чи іншого дозвільного паперу.
 - Це мій двір, моя маленька батьківщина, під цими деревами росла я, – бідкається мешканка будинку Тетяна. – В затінку цих дерев граються діти, відпочивають мами з візочками. Але прийшли люди з пилами і зрізали шість дерев підряд! Причому, зрізали тільки здорові дерева, а до сухостою так і не дійшли.
Помітили вінничани й іншу закономірність: зрізаються здорові й гарні дерева навпроти деяких приватних магазинів. Ці дерева «списують», як аварійний сухостій, хоча крони у них густі й пишні. Очевидно, власники магазинів просто сплачують в чиюсь «касу», аби здорове дерево «перетворилося» на сухостій і не затуляло торгівлю… Сьогодні в нашій євро-Вінниці все купляється, продається, має прейскурант і поставлене на «ринкові засади».
Про те, що вінницька зелень зникає, бо за деревами доглядають неправильно, стверджує голова Вінницького обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги Олександр Мудрак.
 - Збільшення кількості автотранспорту та вирубка дерев призводять до погіршення стану здоров’я міських жителів, – каже еколог. – Чим більше дерев гине від вирубки та обрізання крон без консультацій з науковцями, тим гіршими стають умови для зростання дерев у місті. У таких умовах ще більше дерев гине від хвороб і шкідників, погано приживаються молоді саджанці, виходить замкнуте коло.
Очевидно, комусь це вигідно? Чи на лице банальна непрофесійність деяких очільників? У будь-якому випадку вінничанам варто стати більш активними і не проходити повз «озеленювачів» з пилами байдуже. Поцікавтеся у робітників, з якої вони організації і чи мають відповідні дозвільні документи на видалення дерев? Для знесення дерев необхідна наявність акту видалення зелених насаджень, у якому має бути чітко зазначена кількість та назва породи дерев, які підлягають видаленню. Для складання такого акту створюється комісія, до якої входять представники екологічної інспекції, представники ЖКГ, підприємств, на території яких планується вирубка.
Не будьмо байдужими! Бо мери змінюються, а Вінниця залишається. І те, яким наше місто ми передамо нашим дітям та онукам, то наша турбота!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32306-nova-hayfa-abo-lisa-vinnitsya-%25E2%2580%2593-mriya-vladimira-groysmana


Шевченко буде там, де вкаже Вова Гройсман

або Бидлу слова не давали  Наш молодий євро-мер Вова Гройсман а, здається, ніяк не може вийти з пубертатного віку. Для тих, хто не в курсі. У пубертатний, тобто підлітковий період дитина потребує підвищеної уваги батьків. Не поспішайте її сварити, якщо помітили різкі зміни настрою, дратівливість, зниження інтересу до навчання, постійну втому. Психологи радять дорослим не залишати дитину з такими проблемами наодинці, не поспішати її сварити. А до готових страв можна додавати йодовану сіль…



Це я про те, що наш євро-хлопчик все ще бавиться «у дорослі ігри» й ніяк не бажає дорослішати. Йому, як звичайному підлітку, хочеться зробити на зло дорослим, всупереч їхнім бажанням, аби подратувати й привернути до себе увагу.
Візьмімо хоча б крайній випадок із триклятим увічненням Кобзаря у столиці Поділля. Як відомо, в лютому 2004-го Вінницький міськвиконком ухвалив рішення №394 «Про реконструкцію площі Театральної та встановлення пам’ятника Шевченку». У 2007 році Театральну реконструювали і з’явився майданчик під монумент. В грудні 2010-го сесія Вінницької облради ухвалила програму розвитку культури, в якій в 2011-му передбачалося провести всеукраїнський конкурс на кращий проект пам’ятника, а сам пам’ятник встановити у 2012-му.
Але у нашого Вови стався черговий пубертатно-гормональний сплеск, наслідком якого стало рішення виконкому мерії №2788 від 17 листопада 2011 року «Про вивчення громадської думки щодо визначення місця спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у м. Вінниці».
Навіщо питати вінничан, якщо рішення вже є і воно не викликало ніяких заперечень громади? Та й площа ж уже реконструйована і майданчик під пам’ятник готовий? На якого дідька «колоти» навпіл і зіштовхувати громаду лобами?!
А навіщо підлітки бавляться у війну чи жбурляють камінцями по проїжджаючих машинах? Для адреналіну! Кров кипить, гормони грають! От і Вова так вчинив – у повній відповідності з намальованим психологами портретом пубертатних проблем у підлітків. Кинув цеглиною у натовп, відбіг і задоволено копирсається пальцем у носі, споглядаючи на реакцію потішних дорослих.
У який же спосіб наш малий вирішив прозондувати громадську думку? В сучасний! Тобто, за допомогою інтернету й соціальних мереж. (Добре, хоч не в Однокласниках опитування провів). 2 лютого 2012 року, після опитування, з’явилося чергове «пубертатне» рішення мерії за №223 «Про підсумки вивчення громадської думки щодо визначення місця спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у м. Вінниці». У документі були визначені вже нові місця для спорудження пам’ятника Шевченку в Вінниці. В інтернет-анкетуванні взяли участь аж тисяча людей! Так ось. 40 % респондентов проголосували за встановлення пам’ятника в Центральному парку відпочинку. 16,7% – на площі Стуса перед приміщенням «книжки» по Хмельницькому шосе. І лише 10,2% – на Театральній площі. Отже, в натовп роздратованих дорослих полетіла ще одна каменюка від Вовчика. Дорослі повелися так, як від них і чекав хуліган: здійнявся гвалт, крик, погрози пальцем у бік розбишакуватого пацаняти й обіцянки викликати до вчительської тата.
Пригадую, тоді Вінницьке обласне громадсько-політичне об’єднання «Український дім» розіслало звернення, в якому оголосило недовіру мерові Вові Гройсману, назвавши його підлітковий вибрик «антиукраїнським».
Градоначальник, звісно, дуже втішився, ще раз посміявся із сердитих дядьків та тіток, і зробив по-своєму: оголосив, що місце для Кобзаря – тільки площа Стуса, тобто, колишній цвинтар. Обласна влада підтримала євро-мера (їй один дідько, що підтримувати. Лише б гроші в неї не просили).
Громада знов у гвалт! На зло вредному євро-Вові, недавно у Вінниці було оголошено про початок конкурсу на встановлення пам’ятника Тарасові на… Театральній. Ініціатори ідеї через благодійний фонд «Вінницька громада» оголосили про збір коштів на його спорудження. До 14 жовтня фонд вже отримав три проекти. Всі заявки мають бути зібрані до 10-го листопада і виставлені на розсуд вінничан.
Вова ще раз посміявся і… 15 жовтня «підкинув» готовий на 80% пам’ятник Тарасу Шевченку авторства «відомого скульптора», шевченківського лауреата Анатолія Гайдамаки! А грошей на Тараса підкинула соратниця екс-гаранта Ющенка пані Віра Ульянченко. І тепер головне: пам’ятник має стояти на…Музейній!
Громаді продемонстрували досить дивну композицію, яку дотепні вінничани вже по-всякому обізвали. Одні сказали, що це пам’ятник земському вчителю 19 століття. Другі назвали цього чувака з дітьми «вусатий нянь». Треті заявили, що це Бандера й Шухевич у дитинстві… Але мало хто впізнав у цьому дивакуватому молодикові із важкою щелепою самого Тараса. Дехто зауважив, що навіщо було шукати якогось іногороднього скульптора, якщо в місті є й свої непогані. (Поінформовані скептики їм відповіли, що зі своїх відкати важче збити, бо ж усі дізнаються). Щодо самих «майстрів» та авторів проекту – лауреата державної премії ім. Шевченка Анатолія Гайдамаки і львів’янина Володимира Цісарика, то останнього ми знаємо по пам’ятнику Артинову (вінничани кажуть, що Артинов у Цісарика чомусь із флюсом на все обличчя)…
І знову здійнявся милий серцю Вови гвалт і шухер! Щоправда, через тиждень трапився прикрий «упс!». Вову Гройсмана «обламав» інший Вова, Продиус, який 9 жовтня заявив, що готовий взяти на себе витрати на розробку проекту, виготовлення та встановлення пам’ятника Шевченка у Вінниці на… Театральній!
Ех, а наш градоначальник вже облизувався, бо ж оголосив про те, що ремонт і облаштування площі на Музейній візьме на себе мерія… Пропали жирні відкати?!
А дотепні вінничани заспокоюють Вову. Мовляв, нічого страшного, гайда зробимо Вінницю не тільки містом фонтанів, а ще й містом Шевченків! Підемо на рекорд: Вінниця – місто найбільшої кількості пам’ятників Кобзареві. Один втулимо на площі Стуса, другий – на Музейній, третій – на Театральній, четвертий запхаємо у парк Горького. А ще один можна поставити на Тяжилові і назвати «Я пас ягнята за селом»…
Ну що, чекаємо на черговий вибрик нашого хлопчика? Куди полетить чергова каменюка?
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32307-shevchenko-bude-tam-de-vkazhe-vova-groysman


Сізіфів ЖЕК або ЯкВладимир Гройсман «чистить» кишені вінничан

Мешканці нашого славного міста не відають, за що платять гроші ЖЕКам. Точніше, вони розуміють, що сплачуть за послуги, а ось за які саме та в чому вони полягають – не знають. Про це свідчить невеличке опитування, яке провели члени громадської організації «Голос народу – до демократії через право». Активісти цієї організації поставили вінничанам прості запитання на кшталт «За що ви платите ЖЕКу?» та «Які маєте права та обов’язки, як жильці будинку?». Найбільш часто люди відповідали «не знаю», «не вникав», «не пам’ятаю», «не цікаво», «платимо і платимо», «ми не розуміємо, ми темні люди».



Тим часом наші лінь, байдужість та необізнаність – чудовий грунт для бездіяльності ЖЕКів, які зобов’язані за наші гроші прибирати прибудинкові території, поливати газони й клумби, регулярно вивозити побутові відходи, проводити заходи щодо знищення гризунів та комах, освітлювати місця загального користування, обслуговувати ліфти, робити поточні ремонти і ще багато чого! Але, «дякуючи» нашій необізнаності, ЖЕКи усього цього практично не роблять. Ну, може десяту частину від того, що повинні. У повній мірі це стосується ЖЕКів Вінницьких, хоча наше місто з легкої руки його градоначальника й називається «європейським». Тим часом, за підрахунками експертів,різниця між оплачуваними і наданими послугами становить близько 1 мільярда гривень на рік! Тобто, на цю суму ЖЕКи України не додають нам послуг.
Постає питання: якщо вінничани не знають, за що платять ЖЕКам, то як вони можуть контролювати їхню роботу чи вимагати кращої якості послуг?
Звісно, за тим, аби ЖЕКівці не нахабніли і виконували всі свої обов’язки, повинна слідкувати мерія та особисто її очільник. Але… не в нашому випадку! Бо наш доблесний «євро-мер» сам чудово почувається від того, що ми не знаємо наших прав і не вимагаємо кращої роботи житлово-експлуатаційних контор. А якщо мер і комунальники єдиним фронтом виступають, фактично, проти жильців, то останнім лише залишається із гнівом та обуренням констатувати, що їх учергове обдурюють.
«ШВЕЙЦАРСЬКІ КАЗКИ» ГРАДОНАЧАЛЬНИКА
Візьмімо хоча б широко розрекламовану комунальними ЗМІ обіцянку нашого мера Гройсмана про впровадження вже в цьому році передових швейцарських технологій із забезпеченням будинків гарячою водою та ремонт системи водопостачання.
Ось слова Гройсмана в одному з досить свіжих інтерв’ю місцевій пресі. На запитання, чи можна сьогодні говорити про конкретну економію для комунального підприємства «Вінницяміськтеплоенерго» за рахунок реалізації «швейцарської програми», мер відповів:
-Поки рано. Цього року ми тільки завершуємо перший етап і запускаємо його в дію. На сьогодні із запланованих 5 км теплових мереж залишилося прокласти 300 м. Крім того, продовжується поставка індивідуальних теплових пунктів, які за паралельною схемою теплопостачання ми зможемо монтувати і під час початку опалювального сезону. Тільки по завершенні усіх цих робіт можна буде говорити про ефективність «швейцарської програми». Можу запевнити, що цього року ми завершимо роботи в районі вулиць К. Маркса, наступного – на Тяжилові. В кінцевій економії я не сумніваюсь. Але вже зараз, не уточнюючи цифри, можу сказати, що в цілому при однакових умовах, дякуючи модернізації системи теплоспоживання, ми використовуємо газу менше, ніж раніше.
До речі, мером були названі й конкретні строки! Покращити систему водопостачання градоначальник пообіцяв до 10 жовтня цього року. І… вчергове збрехав! До ремонту водопостачання комунальники і не приступали, а «швейцарські технології» у вигляді обладнання й досі не доїхали до нашого міста. Але як тільки доїде, так і одразу! – вчергове запевнили в «Вінницяміськтеплоенерго». Та ось про конкретну дату вже ні мур-мур… Так що комфорту у «найкомфортнішому для життя місті України» доведеться чекати ще довго.
ДИХАЄШ? ПЛАТИ!
Тим часом є речі, які наша мерія робить без нагадування й дуже оперативно. Це незаконне й нахабне здирання коштів з вінничан. Як от, наприклад, за перевірку лічильників!
Так, протягом останнього літнього тижня, КП «Вінницяоблводоканал» надіслав мешканцям попередження про те, що прилади обліку води, котрі не пройшли чергової повірки, до експлуатації допущеними не будуть. Якщо ж виявиться, що прилади не перевірені, а мешканці їх експлуатують, то нарахування за послуги водовідведення буде проводитися по нормативу або за показниками загального будинкового лічильника (!) з 5 вересня поточного року. Та найцікавіше, як завжди, внизу й дрібним шрифтом:
«Згідно додатку №2 до рішення виконкому міської ради від 02.08.2012 р. №1866 гранична вартість послуг з проведення періодичної повірки квартирних засобів обліку води в одній квартирі (демонтаж, монтаж, транспортування, повірка, пломбування та розпломбування): 1 лічильник – 85,07 грн., 2 лічильники – 123,72 грн, 3 лічильники – 159,08 грн, 4 лічильники – 187,16 грн.».
Тобто, наш доблесний євро-мер, як бачите, уже повністю в Європі! Там теж треба платити за кожен подих. Але їхні комунальні служби й працюють так, що нашим навіть у євро-снах не бачити!
До речі, вищевказане рішення виконкому нашої мерії абсолютно незаконне! Бо відповідно до третьої частини статті 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», періодичні повірка, обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж засобів вимірювальної техніки, які належать фізичним особам, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, і результати яких використовуються для виконання розрахунків за споживані електричну та теплову енергію, газ і воду, здійснюються за рахунок підприємств і організацій, що надають послуги електро, тепло-, газо- і водопостачання».
Отож, шановні, не поспішайте платити нашому євро-Вові одразу ж, як йому цього захочеться (а хочеться йому завжди).
«ОРЛИ ГРОЙСМАНА»
Наш міський очільник, схоже, готує підкріплення на випадок, коли народ відмовлятиметься добровільно виконувати його вказівки, рішення, мрії та забаганки й почне голосно та організовано висловлювати їх у різних «лобних» місцях Вінниці. Вже зараз по місту розвішують відеокамери, аби наш мер в онлайн-режимі бачив, як поводиться його «паства». Але це не все. Невдовзі у місті з’являться ще й, як жартують вінничани, «тридцять орлів Гройсмана». Це така собі «муніципальна поліція», роботу якої оплачуватимемо ми самі.
Тобто – бюджет міста. Навіщо нам ці «орли», запитаєте ви? В проекті рішення міськвиконкому кажуть, що для того, аби «здійснювати контроль за станом об’єктів благоустрою у відповідності з вимогами діючого законодавства». А ще – «здійснювати контроль за утриманням в належному санітарному й технічному стані прибудинкових територій», для «проведення міроприємств із протидії торгівлі у невстановлених місцях», «здійснення контролю за розміщенням зовнішньої реклами» й т.д.
Питаєте, навіщо нам оплачувати дублюючі функції правоохоронних органів, які вже є і роботу яких оплачує держава? Тим більше, що грошей у міському бюджеті, якщо це стосується ремонту житлового сектору чи доріг, у нас кіт наплакав? А мер його знає! Щоправда, наш градоначальник заспокоює, каже, що платити його «орлам» будемо тільки на початку. А далі «муніципальна поліція» стане самоокупною…
Ой боюсь, ці «орли» нам «налітають»… Думаю, що головним їхнім завданням буде розганяти бабусь, які торгуватимуть у невстановлених Гройсманом місцях петрушкою та молоком. Або… отримувати з них плату за торівлю в цих місцях. (Ось вам і самоокупність!) Поки що цим займаються правоохоронці. А чого з ними ділитися?!
У ВОВИ ДЕНДРОФОБІЯ?
Усі ми – люди. У всіх є свої болячки, страхи, фобії. У нашого градоначальника теж є хвороба. По-науковому вона називається гілофобія або дендрофобія. Це страх окремих дерев або лісу. Схоже, що цей діагноз Гройсманові поставили вже відсотків дев’яносто вінничан.
Справа в тому, що наша Вінниця все більше нагадує Хайфу. Особливо влітку. Спека, розплавлений бетон і жодного дерева. Тільки вазони на стовпах. Мешканці міста стали помічати, що комунальні служби викорчовують не тільки сухі чи старі дерева у місті, а й цілком здорові! На порожньому місці нічого не садять, а бігом його закладають плиткою чи заасфальтовують. Тобто, там уже нічого рости не буде. Для цього вигадані й нові правила посадки дерев: за 2,5 метра від проїжджої частини. Та немає у Вінниці таких широких доріг та тротуарів, немає! Що це, Вовина дендрофобія? Деревця лякають нашого хлопчика?
Біда… А, може, краще підлікуватись у якого психо-невропатолога, а не позбавляти вінничан залишків «легенів» міста? Дихати ж не буде чим! Скоро про улюблені липи й каштани ми будемо тільки згадувати. Особливо активно корчують дерева на центральних вулицях міста – Соборній, Театральній, Пирогова та ряді інших. Зауважимо, що для того, аби виросло нове дерево на місці зрубаного, треба як мінімум років 20. Не всі й доживуть…
НАВІЩО?! – волають вінничани. Шановні, все просто. Такі дії КП «Вінницязеленбуду» спрямовані на те, аби заробити на майбутній закупівлі дорогих саджанців. Цей «досвід» наш мер перейняв у столиці. Там комунальники діяли за схожою схемою. На місці зрубаних старих каштанів на Хрещатику висадили маже 300 каштанів сорту Бріоті (у Вінниці теж обіцяють садити оцей Бріоті), вартістю 5400 грн. за одиницю. Але згодом виявилося, що замість дорогих та витривалих італійських дерев були висаджені звичайнісінькі кінські каштани. Ситуацією зацікавились столичні правоохоронці, підозри яких впали на посадовців КП «Київзеленбуд». Але… дерева закуплені й висаджені. Гроші витрачені й покладені до кишені…
Аби показати свою кипучу й дуже креативну діяльність, КП «Вінницязеленбуд» дарує нам клумби у вигляді рептилій – дорогезні потвори, які аж ніяк не озонують повітря. Зате коштують – як ремонт у кількох під’їздах! А цього року креатив «зеленбудівців» у багатьох вінничан викликав бажання послати їх… до психіатра. Адже ці «спеціалісти» додумалися до того, аби «озеленювати» місто способом… фарбування сухих дерев у зелений колір!!! Таке люди помітили біля мерового «Магігранду». Ну, мабуть таких дерев наш Вова не боїться. На них немає листя! І ніколи не буде.
Абсурд? Та ні. Спосіб «освоїти» багатомільйонний бюджет і «намити» ще трохи копійок у чиїсь бездонні кишені. За даними «Вісника державних закупівель», Департамент комунального господарства та благоустрою Вінницької міської ради в 2012-му замовив послуг із озеленення у КП «Вінницязеленбуд» на майже 5,1 млн грн. В 2013-му апетити комунального підприємства ще більше зросли: лише за перші шість місяців укладено угоди на надання аналогічних послуг на суму в 6,4 млн грн.
А ви питаєте, де гроші, аби перекрити гнилі покрівлі ваших будинків, бо вже дійшло до того, що лічильники від вологи вибухають і людям під час дощів вода лиється прямо на побутову техніку чи в ліжко!
Не так давно наш мер отримав дуже вагомий привід для ще більшої гордості. За рейтингом одного відомого журналу місто очолило список найкомфортніших для життя населених пунктів України, випередивши за багатьма показниками навіть Київ, Львів, Одесу та Харків! Серед позитивних досягнень зазначені «прозорі» офіси, реорганізація системи охорони здоров’я, робота муніципального транспорту та успішність місцевого ЖКГ. Далеко не останню роль серед критеріїв рейтингу відіграли такі параметри, як стан екології, туристична привабливість та забезпечення культурних потреб. А ви з цим згодні?
Очевидно, не всі. Бо привід для гордості, якщо він надуманий, то задоволення не принесе. У нашій благословенній Вінниці, де житловий фонд застарів на 60%, де майже винищені зелені насадження, де 40 тисяч містян живуть без каналізації, де процвітає безробіття, а рівень зарплат – один із найнижчих в Україні, починаєш розуміти: рейтинг куплений. Він є наслідком банальних домовленостей між нашим великим кондитером Порошенком та євро-мером. Перший хоче стати градоначальником столиці, продемонструвавши на прикладі «підшефної» Вінниці свої «уміння й таланти», другий – продовжувати керувати містом, безсовісно залізаючи обома руками й навіть ногами в його бюджет-кишеню. За умови, що ми дозволимо.
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32308-sizifiv-zhek-abo-yakvladimir-groysman-chistit-kisheni-vinnichan


«Ковбаскоффий» рай забезпечив своїй фірмі мер Владимир Гройсман

Вінниця їсть найдорожчу ковбасу. Дякуємо, Владимиру Гройсману !  Днями вийшла публікація вінницького «Реалу», де автор розповів про подорожчання ковбаси на Вінниччині.  Мене й справді зачепило: чому ж це у нашій аграрній провінції ледь не найдорожча ковбаса у порівнянні з іншими регіонами України?! Адже Вінниччина – цілком багатий регіон на м’ясопереробні підприємства, які «штампують ковбаски»: Сосонська ковбасна фабрика (ТМ «Солоха»), ТОВ «Тульчинм’ясо», Козятинський м’ясокомбінат. А ще ж Липовецький, Барський і чимало інших. Але от що цікаво: ці «інші» у нашому обласному центрі зустрінеш украй рідко, якщо взагалі зустрінеш.



Та й ціни на ковбасні вироби у нас постійно «стрибають», причому ковбаси чомусь дорожчають значно частіше і швидше, ніж саме м’ясо!
Звісно, можна пошукати причину в популярності ковбаси, у високому попиті на неї і т.д. Але є й інша причина: конкуренція на ковбасному ринку значно жорсткіша, ніж на ринку свіжого м’яса. Ось і виходить, що ціни не можна «втримати», інакше тебе «виштовхнуть» конкуренти. Доводиться підвищувати й підвищувати.
Але є й одне «але». Такі причини дорожнечі можуть бути, скажімо, в Херсонській чи Хмельницькій області, але ніяк не Вінницькій. Тому що у нас ковбасний ринок давно монополізований підприємством «Ковбаскофф», на якому виготовляють ковбасні вироби не зі свіжого м’яса, а із замороженого польського фаршу. Відтак об’єктивних причин для здорожчання «ковбаскоффих» ковбасок немає – вони дорожчають незалежно від ціни сировини чи тиску конкурентів.
«Ковбаскоффа» експансія
Налагоджені контакти із польським постачальником фаршу постійно виручають уже відому вінницьку ковбасну марку. Та й на самому «Ковбаскоффі» не приховують, що роблять ковбасу для різних верств населення. Наприклад, третьосортний дешевий фарш використовують для продукції звичайним громадянам, себто нам із вами. Роблять і елітну ковбасу (100% м’яса), де одна сарделька може «потягти» на 50 гривень.
На вінницьких форумах є багато коментарів, де розповідають про якість продукції «Ковбаскофф». Серед коментаторів трапляються й ті, хто працює чи працював на цій фірмі. Цитую: «Я работал на этой фирме! Там, короче, с одного копченого фарша делают всю колбасу, причем фарш в брикетах, как бумага, и туда идут польские свиньи мороженые, зеленые, вонючие, гнилые. Короче «ковбаскофф» – настоящие дерьмо. На роботе дурят с зарплатой. Может, начальство увидит это сообщение, но я у них уже не работаю, мне все равно», – пише Андрій М.
Хотілося б не пустословити й самостійно, із допомогою держінспекції, перепровірити якість продукції «Ковбаскофф». Але це не так просто! Справа в тому, що «ковбаскоффим» магнатом є депутат Вінницької міськради Сергій Геннадійович Ковінько, близький друг і товариш Володимира Борисовича Гройсмана. До того ж мер має велику «долю» у цьому підприємстві.
Ось вам і відгадка секрету, чому так легко й активно «Ковбаскофф» завойовує ринок, чому фірмові магазини ростуть по місту, як гриби після дощу. Такий «бліц-криг» розширення роздрібної мережі наштовхує на висновок, що фірмові магазини відкриваються «по-чорному». Тобто без уже звичної в таких випадках валізи дозволів та іншого паперово-бюрократичного мотлоху.
Хто з вінничан намагався відкрити в Вінниці магазин, чітко розуміє, про що мова. Така «фірмова» експансія – ще одна причина, чому ми усе рідше їмо ковбаси інших вінницьких підприємств. Залишається лише похвалити мера Вінниці за винахідливість та креативність. А що? Встановити магазин «Ковбаскофф» Гройсман може скрізь, навіть перед міською радою. Прибрати з ринку конкурента – та на раз! А ще ж у його руках всюдисуща реклама: і біл-борди, і телебачення, і свої газети… Хто ж наважиться відмовити мерові у рекламі його підприємства?! Тільки самогубці.
Минулого року в «Ковбаскофф» з’явилася своя фірмова «фішка»: бик, який нібито має символізувати вічно свіжу й усміхнену споживачеві сировину (бика зображують широко усміхненим). Хоча справедливіше було б, якби своїм символом «Ковбаскофф» обрав заморожені брикети зеленкуватого фаршу, бо саме з нього виробляється левова частка продукції.
Ковбаса ціною в життя
В грудні 2012 року на одному з підприємств фірми «Ковбаскофф» трапилася трагедія. У фаршомолці загинув чоловік. Є версія, що хлопця спочатку вдарило струмом, після чого він і впав у м’ясорубку. Невідкладну допомогу викликали лише через дві години. Звісно, молодий чоловік за цей час помер від втрати крові та отриманих травм. Двоє маленьких дітей залишилися без батька, якого наостанку ще й оббрехали, сказавши, що чоловік був нетверезим…
«Ковбаскофф» узяв на себе витрати на поховання. І… все! Ні тобі розслідування, ні публічних заяв чи розголосу в пресі. Усе шито-крито.
Але ж це далеко не єдиний випадок травмування на підприємстві! Та самі розумієте: ніякі міські контролюючі чи правоохоронні органи не помічатимуть порушень на підприємстві до тих пір, доки мером буде Вова Гройсман.
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32309-kovbaskoffiy-ray-zabezpechiv-svoyiy-firmi-mer-vladimir-groysman


Владимир Гройсман – новатор ВЕЛИКИЙ ГРОЙСМЕЙСТЕР

«Молодий мер Вінниці Володимир Гройсман за кілька років зламав спротив бюрократів і перетворив пострадянський чиновницький апарат міста в муніципальну службу західноєвропейського зразка. На підході – реформи ЖКГ й охорони здоров’я».
«Хол вінницької мерії більше нагадує візовий центр чи зал комерційного банку, ніж класичну українську установу. Ресепшн, безкоштовний міський телефон, Wi-Fi, досяжний навіть на площі перед мерією».



«Прийом громадян з усіх питань – від видачі довідок до реєстрації підприємства – проводиться в одному приміщенні з прозорими стінами. Можливість кулуарного вирішення питань зведена до нуля»…
…і так далі! Наш «непідкупний» брат-журналіст так вже вилизав світлий образ «європейського» міського голови (та якого там голови – мера!), що на нього неможливо дивитися без сонцезахисних окулярів: усліпнеш! Жодна обласна газета – жодна! – не критикує Гройсмана. Ба, ніхто навіть не намагається піддати аналізу бодай якесь рішення «євро-мера»! Тільки плакати, молитися й цілувати ноги нашому революційному новатору, прогресивному й далекоглядному реформатору, що не боїться стати першопроходцем і руйнівником стереотипів.
Ну що ж, спробуємо і ми стати «новаторами», тобто порушимо загальноприйняті правила й подивимося на цього короля-сонце без рожевих окулярів. Хоча… ні! Почнемо – як і всі «приручені» ЗМІ – із компліменту.
РОЗДУВАЙ І ВЛАДАРЮЙ!
Гройсман дуже грамотно вибудував піар-стратегію. Цей хитрий єврейський хлопчина, що в 28 років став міським головою, одразу зрозумів: із журналюгами треба дружити. Адже найчастіше в очах людей ти є не тим, ким є насправді, а тим віртуальним образом, який намалюють акули пера й піранії клавіатури. А народ – це довірлива маса, яка часто-густо вірить не тому, що бачить на власні очі, а тому, що їй нав’язують піар-технологи.
Отже, тут, Вова, знімаємо перед тобою шляпу! Але – тільки за твою хитрість. Бо за все інше тебе треба отими шляпами (а ще ліпше – гнилими помідорами) закидати.
ВІННИЦЯ – БЛИСК І ЗЛИДНІ КУРТИЗАНКИ
Почнімо з того, що всі «новаторства» й «ноу-хау» Гройсмана – суцільний лохотрон і безсоромна показуха. Погодьтеся, вилизана площа з фонтанами й Wi-Fi перед міською радою аж ніяк не компенсують мешканцям міста роздовбаних доріг із калабанями на вулицях, трохи віддалених від центру. Периферією Вінниці взагалі можна проїхати лише на танку. Масові «європейські» гуляння з феєрверками – сумнівна радість без громадських вбиралень, яких у дуже «європейському» місті просто немає! «Золота» – по кількості витрачених бюджетних коштів – площа перед універмагом і… каналізація, що функціонує до цих пір дякуючи німцям, що поремонтували її в часи будівництва «Вервольфу».
Давайте будемо відверті: наша Вінниця – це такий собі «блиск і злидні куртизанки».
«ПРОЗОРА КОРУПЦІЯ»
«Прозорий офіс», впроваджений нашим мером-новатором? Ну, по-перше, це «новаторство» давно-давним (у 80-их роках минулого століття) діє у Великій Британії, США, Канаді і ще багато де. Тобто це навіть не вчорашній, а позавчорашній день. По-друге – і це головне! – наші «прозорі офіси» – це суцільне окозамилювання! Бо вхід у міську раду, де скупчилося все начальство, лише за перепустками. І простому смертному тепер туди шлях закритий турнікетами. Так що «прозорий», шановні, цей «офіс» тільки для самого Гройсмана та самих чиновників. Зате коштує ця «прозорість» шалені гроші! Наприклад, сума реконструкції ще трьох «прозорих офісів» у Вінниці складає 23,4 млн гривень. Для міста із таким рівнем безробіття, як у Вінниці, це шалені гроші! Такщо це «новаторство» нам влітає у добрячу копійку.
Ще один міф – що із Вінницею та її мером охоче працюють крупні інвестори, бо тут «немає корупції». Брехня! Не працюють. Міська рада влупила максимальну ставку податку на землю для юридичних осіб, тому будувати підприємства в межах міста – вкрай невигідно. Фабрика Roshen? Вона за межами міста, отож бюджет Вінниці не отримає нічого. Та ще й Порошенко зумів тихенько зіпхнути обслуговування набережної (яку збудував, аби укріпити на випадок повені дамбу біля фабрики) на міський бюджет.
Тарифи на комунальні послуги в місті – одні з найвищих по Україні. Тим часом зарплати – одні з найнижчих. Два стабільно працюючих «підприємства», це два базари. Ну і ще підконтрольні Гройсману та його найближчому оточенню торговельно-розважальні центри.
І ще раз про «боротьбу з корупцією», цю нестаріючу моду всіх, хто доривається до влади і стриже непогані «купони» на цій «боротьбі». У Вінниці от-от з’явиться ізраїльський діагностичний центр, якому «немає аналогів в Україні». Так каже Гройсман. А ще каже, що Вінниці привалило таке щастя, бо вона «вирізняється на загальному тлі повною відсутністю корупції».
Ну-ну, побачимо, як «прозоро» засвояться 16 мільйонів гривень на цю супер-медицину. А ще побачимо, кому по кишені там діагностуватися і лікуватися.
Між іншим, вінничани вже починають прозрівати й дивитися на свого доблесного євро-мера дещо іншими очима. Першими, здається, прозріли підприємці, яким у Вінниці так «солодко», що вони вже готові виходити під міську раду, аби «подякувати» Гройсманові за «сприятливу» бізнес-атмосферу. Справа в тому, що 27 грудня 2011 року Гройсманівська «Совість України» ухвалила максимально високу ставку розміру єдиного податку для підприємців. Гройсман переконаний, що «для міського бюджету вливання від єдиного податку може бути суттєвим, бо немає сьогодні можливостей та інструментів для поповнення бюджету міста на його розвиток».
Зізнався нарешті! У місті й справді давно закриті всі заводи й фабрики, нові не будуються. Звідки брати гроші на чергові супер-затратні «ноу-хау» нашого мера? Звісно, треба дерти сім шкур із підприємців!
БУДУТЬ ВАМ НЬЮ-ВАСЮКИ!
Останнім часом «новаторство» просто фонтанує з нашого Вови! (Ну, причину зрозуміти можна – скоро ж вибори).
Отож – чого ще чекати на нашу голову від Гройсмана?
Репетиторства при школах. Муніципального! Що воно таке? Справа в тому, що Гройсман не може спокійно дивитися на грошові потоки, які йдуть повз «касу». Про таких «підприємливих» людей кажуть, що вони копійку у чужій кишені розцінюють як особисту образу. Ось і репетиторство, яким учні старших класів, особливо перед вступом до ВНЗ, часто користуються, чудова стаття прибутків! Точніше, неоподаткованих прибутків. Отож вінницьким учням із вересня цього року запропонували ходити на заняття до вчителів-репетиторів у школи, а не додому. З вересня у місті запрацював новий спеціалізований комунальний заклад із професійного репетиторства «Центр позашкільної освіти «Школа успіху». «Це наше ноу-хау, – хвалиться Гройсман. – Ми хочемо вивести репетиторство з «тіні» та квартир. У цьому сертифікованому центрі ж учні матимуть усе, що необхідно, а головне гарантію здобуття знань».
Ага, одразу подумали про себе репетитори й одразу побігли до податкової, реєструватися як підприємці, а потім дружними колонами рушили в комунальну «Школу успіху» і віддали із зароблених за годину 10 баксів 7 на «ноу-хау» Гройсмана!
Словом, про створену в жовтні минулого року комунальну «Школу успіху» нічого не чути. Видно, школа є, а успіху…
А ось і найсвіжіше «новаторство» – муніципальна поліція. Вона скоро з’явиться і влетить бюджету в кругленьку суму. На уставний фонд, оформлення документів та офіс виділяється 1,3 мільйона гривень. До речі, закону про таку міську поліцію Верховна Рада ще не прийняла, але він – каже Гройсман – уже на підході.
Питається, навіщо треба ці муніципальні поліцаї, якщо є інспекція з благоустрою? Хіба не можна удосконалити її роботу? Ні! Треба зробити «нове». Бо «нове» – це величезні нові гроші, «освоювати» які Гройсман вміє, як ніхто! Але про це – ні-ні. Мер усе робить винятково для того, аби наблизити Вінницю до Європи. В даному випадку – до туманного Альбіону. Ну, не знаю як із Альбіоном, а туман точно буде!
КОНІ В ЯБЛУКАХ?
До речі, в дещо дальшій перспективі у Вінниці буде навіть свій іподром. Ну чого відразу – Нью-Васюки! Це цілком можливо, адже іподром, подейкують, вже внесений до генерального плану міста. І коли з документа нарешті знімуть гриф «для службового користування», ми це побачимо на власні очі. (Між іншим, те, що міська рада досі не опублікувала хоча б основне креслення генплану – пряме порушення законодавства. При тому, що генплан замовляється за кошт громадськості). Так що не дивуймося, коли в останній момент з’являться об’єкти, яких у генплані немає. Наприклад, іподром, без якого наша Вінниця просто дихати не може. Або штучне море.
Питаєте, де буде цей іго-го-дром від Гройсмана? Десь у районі Стадниці. Куди дінемо сміттєзвалище? О, і тут все продумано нашим великим гроссмейстром! Сміттєзвалище і сміттєпереробний завод будуть у Вороновиці. Там зараз якраз добивають школу.
Справа в тому, що школа поряд із цукрозаводом, який – попри клятви влади – вже дорізають на брухт. На місці цукроварні буде сміттєварня. А так як школа прямо біля підприємства, то підійметься гвалт екологів – «нізя!». Отож школи не буде.
Питаєте, чого сміттєварня? О, тут знову «пахне» черговим «ноу-хау», і знову ізраїльським. Подейкують, що переробляти сміття будуть саме за ізраїльською технологією: сміття звалюють у чани з водою, ділять на фракції, а брудну воду зливають у річку. Звісно, селяни репетують, але куди вони дінуться! Гройсманові не звикати плювати на думку громади. Як от із пам’ятником ненависному Кобзареві, якого мер навідріз відмовився ставити в центрі, на Театральній. Отож Шевченка втулять навпроти Стуса, біля «книжки». І будуть два митці похмуро дивитися один на одного, а зверху цих двох накриватиме масивною «книжкою»…
Не знаю, як вас, а мене наближення виборів лякає. Боюсь, аби наш реформатор-комбінатор не вигадав ще якогось ноу-хау. Не дарма ж він «пробиває» сьогодні солідне розширення меж міста: йому ВЖЕ немає де розгулятися! А ідей у Вови, як вибоїн на наших дорогах – мільйон! Захоче нас ощасливити, наприклад, стадіоном для Формули 1, або вертолітними майданчиками у кожному дворі. Або знести усі «халупи», що нижчі за 9 поверхів, аби звести хмарочоси із «доступним житлом». А ще ж у Вінниці, на відміну від Європи, немає крематорію, гей-парадів, одностатевих шлюбів, Темзи, стіни плачу, муніципальних казино та будинків розпусти. Це ж яке бабло можна косити! Це вам не якесь там прибране з тіні репетиторство.
Господи, забери від нас цього Остапа-Сулеймана-Берта-Марія-Бендер-бея, нехай ощасливить якесь інше місто! І дай нам нормального міського голову, який буде просто виконувати функції міського голови – полагодить дороги, збудує туалети, поремонтує каналізацію та дасть нам воду, що не тхнутиме здохлою рибою. Хіба ж ми так багато просимо, Боже?!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32313-vladimir-groysman-%25E2%2580%2593-novator-velikiy-groysmeyster


Копай, Вова, копай!

Як ми й передбачали, наша Вінниця невдовзі матиме черговий ювілей. Вовині археологи нарили нам цілу купу «історичних» знахідок часів Золотої Орди. Питаєте, а чого не знайшли мамонта, «припаркованого» біля якоїсь печери? Ну, не все ж одразу! Трохи терпіння. Мамонт ще попереду. Та й ювілеї мають іти по черзі: спочатку 650 років Вінниці (двічі!), в 2014-му відмітимо 700, через рік – 800 і так далі. Такими темпами через три роки і до тисячоліття дійдемо! Головне, глибше, глибше копати! (Ну, наш євро-мер Вова і без нас це вже зрозумів. Бо ювілеї міста – очманіти яка прибуткова штука!) А цього літа профінансована мерією на 100 тисяч гривень археологічна експедиція «вгризлася» у землю тільки на 6,5 метра, перелопативши у пошуках цінного артефакту якихось там 450 кубів землі. Та це – тільки початок!


Копали на території пам’ятника архітектури «Мури», що за Свято-Преображенським храмом. «Вигризли» три траншеї і під кінець розкопок таки відшукали те, на що мер Вова дав 100 тисяч: кістяний гребінець чи то 12-го, чи то 13-го століття (скептики розповідають, що такі гребінці на центральному ринку продає один дід, який сам їх і робить). А ще вирили боргову розписку на шматку слюди (цікаво, позичали, бува, не в предків Гройсмана? Бо якщо не віддали, то Вова боржників з-під землі дістане й відсотками обкладе!).
Що до ювілеїв. Так ось. Наш мер вже давно зрозумів, що вони – штука прибуткова. Імениті гості з порожніми руками ніколи не приїздять, а держава щедро дарує вигідні кредити та інші недешеві презенти. Наприклад, у 2005-му Вінниця мала відмічати 642 роки. Але наш мер вчасно зорієнтувався, зметикував, що 642 – це всього-навсього чергова річниця, а не «славний ювілей». Але нічого, цю «помилку в підрахунках» він швиденько виправив і Верховна Рада у жовтні 2004-го постановою №2077-IV затвердила 650-річчя Вінниці. Але тоді добитися заповітної цілі – 100 млн грн. на святкування «круглої дати», не вдалося.
Ну, нічого! Не пощастилоз першого разу, не варто відмовлятися від другого. І 2010 року мерія прийняла статут міста і… ще раз повернулася до попередньої історичної дати народження – 1363 року. Цього разу Вовині розрахунки справдилися! Наша Вінниця отримала від уряду аж 149 мільйонів супер-вигідної позики по державній програмі. І тепер у нашої мерії попереду – тендер! Це слово для нашого Вови звучить – як для пацюка «сир»…
Не варто й говорити, що ці Вовині «шахер-махери» з цифрами та «історичною правдою» бігом кинулися «облагороджувати» його ручні статисти. Директорка департаменту культури вінницької мерії Ірина Френкель, наприклад, «переконливо» всіх запевнила, що «ми просто відновлюємо історичну справедливість, 1363 рік – це підтверджена істориками дата, це дата першої письмової згадки про Вінницю». А директор департаменту архітектури ОДА, екс-начальник міського управління архітектури Сергій Царенко прозоро натякнув, що 1363 рік – це «літературна традиція». І обережно запевнив, що «є й інші дати, які свідчать про можливість більш раннього походження Вінниці».
Ну звісно – є! Точніше, одразу знайшлися. Тут археологія у нас міцно сплелася корінням із соціальним замовленням мерії. Такий собі взаємовигідний сплав науки та бухгалтерії.
Про майбутні «відкриття» перед ювілеєм Вінниці натякав і ще один «історик», Олександр Федоришен, який сказав, що «матеріали розкопок, що проводилися влітку 2005 року, викликали припущення, що 1355 рік можна розглядати як дату відліку автономізації краю від Орди та фактичним відліком заснування міського центру Вінниці. Але українська археологія не дала остаточних висновків, тому ми можемо очікувати нових історичних відкриттів та сюрпризів. Беззаперечно, що поселення існувало і до 1363, і до 1355 року. Вищезгадані розкопки дали кераміку ХІІІ століття та вістря стріл».
Ну от тепер, крім черепків та вістря стріл, покладемо на шальки історичних терезів ще й гребінець та боргову розписку! Мало? Зайспокойтесь, це не все! Археологічні дослідження триватимуть і наступного року. Цього літа вони проводилися з 3 по 23 липня. Зараз тимчасово законсервовані. А покищо давайте розберемося із тим, що влітку нарили.
- Коли розпочалися розкопки, то я побачила такі речі, які навіть не мріяла знайти у цьому місті, – із захопленням розповіла на прес-конференції 3 жовтня керівниця археологічної експедиції Лариса Виногродська. – Посеред двору, де ми копали (зараз ця територія належить домініканському костелу) знайшли піч, яка датується кінцем 15-го – початком 16-го століття.
Це досить рідкісне явище на території України, бо навіть у Києві таких печей немає. Поруч – кам’яний фундамент із зотлілими рештками обгорілого дерева. Це свідчить про те, що на цьому місці стояв костел або ж інша доволі значима будівля. Тобто ми можемо говорити про те, що на території домініканського костелу, який датують початком 17-го століття, були ще старіші, дерев’яні будови. Також приємною знахідкою виявився костяний гребінь, що у період 13-го століття був цінним предметом. Просто загубити його не могли. Тому я припускаю, що на цьому місці було поселення. Тепер ми можемо розглядати версію, що Вінницю заснував не князь Ольгерд, як усі думали раніше, а вона існувала й до цього, ще з давньоруського періоду!
А ще пані Виногродська повідала, що на території розкопок археологічна група знайшла предмети 16, 15, 13 і 12-го століть. (Словом, на всі смаки мерії!). І розповіла журналістам, що тепер можна достовірно говорити, що на місці Вінниці було городище ще за часів Древньої Русі. Але поки невідомо, чи це було саме місто, хоча є привід так вважати.
Ну звісно ж, було! І наступного літа ми обов’язково знайдемо підтвердження цьому, правда, Володимире Борисовичу?
Слідом за Виногродською поспішив висловити припущення про давньоруський період існування міста і директор департаменту архітектури та містобудування Вінниці Максим Мартинюк. Він розповів, що на території міста повних археологічних досліджень не проводилося ніколи. А ті, що проводились у 2005-2006 роках, носили епізодичний, несистемний характер. Зараз розкопки біля Домініканського монастиря законсервовані до літа, але обов’язково будуть продовжені й триватимуть аж до 2015 року. Наступного року
археологічні роботи планують провести ще й на території Замкової гори, що в старому місті. А ще – попросити під це славне діло гранти…
Ну, тепер гройсманові археологи візьмуться за справу грунтовно і розкопки носитимуть вже не «епізодичний», а дуже навіть «системний» характер! Нариють Вові все, що його душа бажає! Захоче, знайдуть підтвердження нашого походження від прибульців з Альфа Центаври чи племені майя. Або вириють капсулу з письмовим свідченням божественого походження Гройсмана. Та головне навіть не якась там історична правда, а кредити, позики й фінансування усіх наступних ювілеїв, а також гранти на нові пошуки, дерибанити які наш євро-мер уже навчився, як ніхто.
Тим часом цьогорічний День міста обійшовся бюджету Вінниці в 421 000 грн., причому найдорожчими пунктами святкового кошторису виявилися урочистий прийом гостей та їх харчування. «Наїли» гості на суму майже в 100 000 грн. У стільки ж саме обійшовся нам їхній прийом. Значно менше пішло на оплату концертних програм (40 000 грн.), на оренду сценічних конструкцій та апаратури – 50 000 грн. Ще 40 тисяч пішло на всілякі банери. На впорядкування місць проведення святкових заходів – 15 тисяч. Але більшу частину витрат, пов’язаних із святкуванням Дня міста, взяли на себе… спонсори свята. Скільки вони «пожертвували» та «наблогодіяли» – а мер їх знає!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32314-kopay-vova-kopay


Мерія Гройсмана переводить вінничан на самообслуговування

Але платити всеодно треба! Судячи з рахунків за послуги ЖКГ, з наших кранів тече «Боржомі», сміття вивозить особисто мер на «Рендж ровері», а двір власноручно прибирають працівники мерії. Так жартують вінничани. Але їм не смішно. Бо ціни за оті міфічні послуги ростуть так, ніби наша мерія їх на дріжджах замісила! І спитати – чому? Невже у нас в Україні раз на два-три місяці підіймається ціна на газ та електроенергію? Чи, може, вся вода з Бугу під землю пішла, що й вона для нас усе дорожчає? Але факт залишається фактом: аби оплатити утримання квартири, вінничанам скоро доведеться їхати на заробітки.



Власне, вони це і роблять, адже в рідному «європейському» місті, яким керує «найуспішніший молодий мер України», працювати нема де! На порошенковій «цукерці» робочих рук треба все менше й менше. Молокозавод, що відкриється наприкінці цього року, схоже, чекає аналогічна прикрість – Росія обіцяє і молочній продукції таку ж долю, як рошенівським солодощам. Тобто роботи не буде. А «Магі-гранди» й «Мегамоли» не потребують стільки продавців та прибиральниць, скільки вінничан стоїть на біржі праці.
Отже, звідки ж візьмуться гроші на оту «золоту комуналку»?! А вона все росте й росте…
Та обурюються вінничани росту цін за послуги ЖКГ ще й тому, що цей ріст відбувається паралельно з катастрофічним падінням якості отих послуг! Лампочки в під’їздах мешканці вкручують свої, прибирають оті під’їзди теж самі, комунікації ремонтують знову ж таки самотужки… А мерія, розуміючи, що покращити якість послуг не тільки не зможе, а й навіть не втримає на тому низькому рівні, що є зараз, пропонує воістину радикальне рішення: євро-мер Гройсман та міська влада переконують вінничан у… користі часткової відмови від послуг ЖЕКу!
Мотивація вбивча. Це дозволить зекономити від 40-ка до 80-ти відсотків квартплати. Та й взагалі: мешканцям вінницьких будинків цілком під силу утримувати внутрішньобудинкові мережі, робити поточний ремонт трубопроводів, дахів, фасадів, а також прибирати під’їзди та прибудинкові території. Хіба ж це складно?! Тим більше, що наші «жеківці» все одно цього майже не роблять. Вінницька мерія хоче залишити за житлово-експлуатаційними конторами лише такі функції, як освітлення місць загального користування, експлуатацію ліфтів та ліквідацію аварійних ситуацій на мережах. От і все! Це, практично, самообслуговування. Чим не євро-підхід до справи?!
Та якщо влітку, коли було сухо й тепло, вінничани ще не зовсім відчували на собі «комфортність» життя в майже європейському місті, то з настанням холодів та дощів остаточно зрозуміли: зима цього року буде суворою. І не тільки через погрози Гідрометцентру тріскучими морозами, а ще й тому, що стало очевидно: понад 60% усього житлового фонду міста потребує капітального ремонту. Це переважно старі будинки в центрі Вінниці, «хрущовки» та гуртожитки. Сьогодні вони в аварійному стані.
Днями вибухнув скандал із гуртожитком на Київській, який почали залишати мешканці, бо бояться там далі жити. Мокрі стіни будинку вкрилися грибком. Вода під час дощу стікає брудними потьоками людям на голови. Всі помешкання закладені каструлями й відрами. З чорних стін клаптями звисають шпалери й сиплеться штукатурка. Та найжахливіше виглядають кухні та душові! Вся сантехніка вкрита іржею. Плитка обсипається на очах. У бідь-який момент вона може впасти на голови жильців. Мешканці гуртожитку скаржаться, що таке вони бачать від минулої зими. Саме тоді гуртожиток катастрофічно «потік». Минула весна. Пройшло літо. Ось вже й осінь… Але ніхто й не збирався якось міняти ситуацію! Оце лише тижнів зо два тому почався ремонт даху (коли дощі пішли!). Причому, на умовах співфінансування: 30% – мешканці, все інше – мерія. Але навіть у тому разі, коли дах полагодять, це нічого не дасть, бо стіни – у велетенських тріщинах. Будинок вже перекошений, як Пізанська вежа.
Але в такому катастрофічному стані не тільки гуртожиток на Київській. Нещодавно, вночі, мешканці цокольного поверху багатоповерхівки по Володарського, 35 прокинулись від незрозумілого тріску. Здавалося, що як у фільмі жахів – тріскають і зараз розповзуться стіни! А ще звідкись з’явилися сморід та гаряча вода на підлозі. Так – аварією – відреагувала на початок опалювального сезону стара тепломережа поряд із обласною прокуратурою.
Нажахані мешканці будинку почали телефонувати о третій ранку в МНС. Але де там! На місце прибула лише аварійна служба, працівники якої сказали, що це… не їхня компетенція! І лише вранці приїхали працівники тепломережі й перекрили воду, яку люди самотужки вичерпували до п’ятої ранку. Мешканці будинку кажуть, що проблеми з опаленням у них вже давно, на протязі останніх 10-15 років. Але займатися ремонтом серйозно ніхто не поспішає. Тому старі труби тріскають, як старі стручки квасолі.
До речі, тієї жахливої ночі старі мешканці будинку злякалися так, що деякі ледь Богові душу не віддали! Як от старенька 92-річна бабуся Галина Козлова, яка подумала, що відбувається землетрус і будинок зараз впаде. Бабці протягом ночі двічі викликали «швидку»… Найбільше постраждали мешканці верхніх поверхів. У їхніх квартирах стоїть нестерпний сморід і на стінах з’являються все нові тріщини. А крайніх знайти не можна! Очевидно, їх знайдуть лише тоді, коли будинок (не дай, Боже!) рухне.
В якому стані житловий фонд Вінниці, можна зрозуміти і з недавньої пожежі дев’ятиповерхівки по Юності. Будинок спалахнув пізньої ночі. Більшість мешканців спали. Загорілися кладові приміщення між поверхами. Спалахнули вони, очевидно, тому, що запалав сміттєпровід, забитий сміттям і давно нечищений. Їдючий дим миттю заповнив будинок та всі квартири. Рятувати людей примчало аж вісім пожежних машин. Горіли всі підсобні приміщення з третього по дев’ятий поверхи. Люди тієї холодної ночі вибігали з будинку, хто в чому встиг. Деякі – без одягу, накинувши ковдри. Серед евакуйованих було чимало переляканих дітей, старі люди…
В катастрофічному стані 5-поверховий житловий будинок по вулиці 50-річчя Перемоги, 37. Тут, коли йде дощ надворі, то він іде і в помешканнях. Вода крапає на телевізори, побутову техніку, меблі. Кілька разів у будинку горіла проводка. Уявіть собі стан будинку, в якому дощ стікає навіть по люстрах та електрощитках!
В 2004 році, коли мерствував ще один «великий господарник», Домбровський, в цьому будинку зробили ремонт даху. Дали сім років гарантії, що текти не буде. Та при першому ж дощі потекла стеля! Коли люди звернулися в ЖЕК №5, то їм відповіли, що компанії, яка робила ремонт, уже… немає!
Не змінилося для мешканців будинку нічого і з приходом нового міського очільника Гройсмана. Будинок як був проблемним, так і залишився. Точніше, проблем додалося ще більше!
Люди розповідають страшні речі. Наприклад, у квартирі 87-річної мешканки цього будинку тільки недавно з’явилося світло. Півроку не було! Причина – перегоріла проводка. Шість місяців бабуся вмовляла працівників усіх інстанцій допомогти їй. Зі стелі старенької, коли дощить, так тече, що їй доводиться цілу ніч, стоячи на колінах, вибирати воду!
Коли будинок дочекається нового даху? Тоді, коли мер нарешті зрозуміє, що головне у місті – не фонтани й клумби у вигляді рептилій, а житловий сектор! Той, куди людям треба повертатися щодня. Той, за який вони сплачують неймовірні, та ще й постійно зростаючі тарифи за всі послуги! Послуги, яких геть близько немає.
До речі, ЖЕК №5, який відповідає за цей будинок, спроможний лише перекрити дах руберойдом. Людям пропонують відремонтувати перекриття, якшо вони погодяться на співфінансування. Тобто, їм треба зібрати порядка 30 тис. грн.
Опалювальний сезон-2013 почався у Вінниці катастрофічно. В прямому розумінні слова. У місті більша половина будинків – старі. Ледь не всі мешканці цих будинків страждають від протікання покрівлі, від холоду взимку та вологи в міжсезоння. Скрізь старі проводки і в жахливому стані прольоти між поверхами, під’їзди, ліфти. І ніхто за останні 5-10 років не береться ремонтувати все оце «добро»! А якщо й береться, то лише на умовах співфінансування. Але ж люди справно (здебільшого), сплачують за послуги! Часто-густо самі, не чекаючи з моря погоди, ремонтують все, що можуть. А за послуги з опалення взагалі сплачують за двоставковим тарифом!
До речі, мерія звітує про те, що в понад 80% вінницьких квартир уже тепло. І бреше! Бо люди скаржаться на холод. В будинках по Писарєва – ледь теплі радіатори. По Литвиненка – вдень ввімкнули, а ввечері чомусь вимкнули опалення. По Космонавтів – +15. На Лізи Чайкіної опалення нема! В квартирах по Карла Маркса – дуже холодно! Вулиці Хлібна та Іванова – теж холод в помешканнях. По Пирогова й Тичини – так само. По Юності – ледь теплі труби…
Більшість будинків Вінниці при цьому «гріють» вулиці. Де енергозберігаючі технології та утеплення, про які так багато говорив наш мер? Чому гроші у мерії є на все, крім того, що справді потрібно людям?!
Багато запитань у простих вінничан до влади. Здебільшого, це серйозні претензії до стану житлового фонду міста, до жахливого стану будинків спальних районів. Та й у центрі не набагато краще! Всі комунікації – старезні, ще повоєнні. І якщо зовні Вінницю ще якось причепурюють, то всередині вона – гнила. І цей аварійний стан із кожним роком дає про себе знати все більше й більше. Тим часом міські комунальники займаються всім, чим завгодно, тільки не своїми прямими обов’язками. Ось як нещодавно: вилізла на поверхню чергова махінація чиновників з автомобілем-фантомом за 400 тис. грн. Гроші комунальники заплатили, а машини… немає! Куди пішли кошти? Комунальники кажуть, що стали жертвами шахраїв, тим часом є велика підозра, що шахраї – вони самі.
У вересні прокуратура Вінниці внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом можливого зловживання службовим становищем чиновників міського комунального унітарного підприємства «Міськсвітло». Як каже прокурор прокуратури міста Вінниці Володимир Панченко, чиновники безпідставно перерахували майже 400 тисяч гривень на придбання спеціалізованого автомобіля для своїх службових потреб. Однак машини так і не отримали. За словами Панченка, у діях посадовців-комунальників вбачаються ознаки кримінального правопорушення. У прокуратурі пояснюють, що комунальники не мали права перераховувати жодних коштів, доки їм не надійшла машина.
Попереду у вінничан – нічого втішного. Мерія на чолі з нашим «євро-мером» зовсім не поспішає вирішувати справді нагальні й невідкладні потреби містян. Вона зайнята виключно спецефектами та «косметикою». Всі сили йдуть на «прозорі офіси», ліхтарики та інші дурниці, від яких вінничанам ні жарко, ні холодно.
Хоча ні! Холодно. І мокро. Та ще й дуже дорого!
https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:http://ord-02.com/ord-i-kompromat/item/32319-meriya-groysmana-perevodit-vinnichan-na-samoobslugovuvannya

Комментариев нет:

Отправить комментарий